— Я думав, що це одна з тих пропозицій, які не потребують обговорення.
— Ти думав, що цього дурня Гундера й кількох горлорізів вистачить, щоб її надати. Але всі помиляються.
— Схоже на те. Тож чого ти хочеш?
— Дві тисячі імперських, а не п’ятсот. І не буде отрути. Я все зроблю по-своєму. І всім нам буде від того користь.
— Ти так вважаєш?
Досі той самий тон, той самий погляд, той самий байдужий вираз обличчя.
— Так. Минуло б кілька днів, перш ніж я мав можливість випити з Товстим, і ще кілька — доки він би помер. Ми обидва знаємо, що він може вдарити раніше. Він майже готовий. Це був би найзлостивіший жарт Володарки Долі, якби він перерізав тобі горлянку, щоб потім сконати самому.
— І ти вважаєш, що йому це вдалося б? Знадобилася б ціла армія, щоб сюди дістатися.
— Він має армію. П’ять років тому в порту було майже триста людей, а тепер, коли до нього долучилася решта?.. Тисяча? Півтори? Ти захистишся від такої сили? У місті ставлять п’ять до одного на Товстого.
— Хто сказав, що це все, що я маю?
— Хто сказав, що граф дотримає слова?
Він вцілив ідеально влучно. Ґигас шарпнувся, наче отримав кинджалом у черево, зблід, його обличчя скривилося в некрасивій, близькій до паніки гримасі. Альтсін почув застережливий дзвіночок під черепом. Люди в паніці роблять дурнуваті речі, особливо якщо в них під рукою кількасот бандюганів.
— Звідки ти знаєш?!
Голос також змінився, небезпечно наближаючись до крику.
— Це лише чутка, яка починає кружляти вулицями. Зрештою, я підозрюю, що Товстий сам її й розпускає. Але вона результативна. Тепер так говорять у порту, але за кілька днів повторюватиме все місто. Ґригас продав Лігу графу і його покидькам з мечами на спинах. Коли в цю плітку повірять гільдії, які ще ні до кого не приєдналися, наприклад, Корабели Омбелії, то Цетрон приведе до Варильні п’ять тисяч людей. Я можу вирішити справу за два, а найбільше — за три дні. Коли він загине…
Зробив паузу. Головне — відповідна інтонація. Очевидним було те, що якщо Цетрон загине, то союз, який він зміцнював, розпадеться. Окремі гільдії стануть битися самі по собі, або ж побіжать до анвалара, відновлюючи клятви та ластячись, сподіваючись на милість. Злодіїв з Низького Міста міг втримати лише по-справжньому сильний ватажок.
Ґригас заспокоївся, хоча ліва його щока кривилася від нервового тику.
— Чому ти хочеш це зробити?
Альтсін стенув плечима.
— Мені потрібні гроші.
— Цього замало. Пару років тому ти вважався його вихованцем: він забрав тебе з вулиці, пригорнув, нагодував, одягнув, оплатив науку в школі, навчив професії… Тож я запитаю востаннє, і краще, щоб твоя відповідь мене задовольнила. Чому?
— Бо він мене підставив. Тобі й твоїм зарізякам. У тебе ж є люди в порту, так?
Обережного кивка мало вистачити за відповідь.
— Ну то можеш заощадити на їхніх грошах. Коли я до нього підійшов, Товстий розмовляв зі мною надто довго, навіть як на свій звичай. А на прощання обійняв мене й сказав, що втрачав зі мною час з двох причин. По-перше, зі старих сентиментів, а по-друге, бо це урок, який він хотів мені дати. Гундер у Калюжнику — це і був цей урок. І зламані ребра. Цей клятий товстун розмовляв зі мною так довго, аж доки не впевнився, що твої шпигуни нас помітили. А це, вочевидь, означає, що він знає, хто шпигує за ним, і скоріше за все накаже цьому «комусь» при першій же нагоді попливти на той бік океану. Але це значить, що він виставив мене на смерть. Хотів переконатися, хто повернувся до міста — ну то й довідається. Дві тисячі імперських — ось моя ціна.
— І він підпустить тебе на довжину кинджалу?
— Він потребує кожної людини. А коли я піду до нього та розповім про Гундера й про те, як я ледве втік, та ще й покажу поламані ребра — він нічого не запідозрить.
Запала мовчанка. Ґригас свердлив його проникливим поглядом, вогонь в кошах потріскував, тіні танцювали на кам’яних стовпах, на підлозі, на обличчі анвалара.
— Дві тисячі — це багато. Я не заплатив би стільки навіть за князя.
— До князя легко підібратися. Він не ватажок портових злодіїв, який очікує на кинджал від кожної руки, і його не оточують люди, які завдячують йому всім, чого вони досягли. Я би й сам не дав за князя більше, ніж двісті. Крім того, кому здалося вбивати князя? Та й ти купуєш не смерть Товстого.