Юнак навіть не здригнувся, і злодій зрозумів, що зараз за ним стежать і оцінюють.
Крики на даху вибухнули з подвійною силою. Щось величезне влізло між складами. Гігантський об’єкт сунув поволі, здряпуючи шари водоростей й мушель зі стін каналу.
А тоді об забарикадовані ворота гепнув божий кулак. Уже по першому удару почувся звук ламаного дерева, й пробиті усередину дошки посипалися трісками й цвяхами.
— Вони поставили на барку таран. А Товстий ще вміє дивувати, як думаєш?.. — Альтсін махнув рукою й кинув згорнутий плащ у найближчий кіш із вогнем. Посипалися іскри, вогонь забарвився в глибокий пурпур.
Раптове звуження зіниць, рух долоні, стиснутій на мечі, й майже непомітне перенесення центру інерції наперед. А потім меч, що креслив у повітрі складну дугу, полетів просто в його голову.
А рука злодія пішла назустріч клинку.
Він перехопив клинок правицею приблизно на середині леза, сталь приклеїлася до долоні, вістря поцілувало її м’яко, безболісно, друга долоня здійнялася вперед і схопила меч нижче, біля самої ґарди. Він смикнув догори, вириваючи зброю з рук здивованого Праведного, звівся на пальці й згори, наче рибалка, що полює за допомогою гарпуна, вдарив просто в обличчя навершям.
Ніс юнака перетворився на кривавий млинець, губи вибухнули. Шляхтич схопився за обличчя, крик перетворився на хрип і загруз за поламаними зубами. Альтсін підкинув меч плинно, наче тренував такий рух від народження, перехопив його в повітрі й крутнув. Клинок не танцював навколо нього. Клинок був ним, єдністю, частиною тіла, шматком волі, душі. Він глянув на юнака, що продовжував хрипіти. Аура, яка того оточувала, вже не здавалася страшною, зникло відчуття паралізуючої Потуги. Вночі свічка може здатися сонцем, але вдень…
Треба вбити його поволі… відрубати кисті… потім стопи… каструвати… видавити очі й вирвати язика… зрізати кілька пасків шкіри…
І залишити так, щоб його знайшли. Нехай бояться.
Він облизнув губи, відчуваючи солонувато-залізистий присмак. Щось липке й гаряче текло по його щоках.
Випад і укол, хлопець все ще тримає руки біля обличчя, гарчить, намагається викричати з себе біль, вістря б’є відразу під грудиною, пробиває шкіряну куртку, розтинає серце й виходить зі спини.
Ні. Якщо вбиваєш, то роби це швидко.
У нього в голові, наче зіткнулися два морські дромони.
А може, це був тріск виламаних воріт і ревіння сотні людей Цетрона, які штурмували склад?
Альтсін випустив руків’я; вони впали разом: він і мертвий шляхтич.
* * *
Шум моря, легке колисання, скрипіння весел. Ніч. Він був на барці, а це означало, що Товстий не залишив його на складі.
— Ти прийшов до тями.
Голос долинав згори. За мить хтось важко всівся поряд із ним. Цетрон.
— Прийшов. Як око?
— Не найгірше, — після їхньої останньої зустрічі Цетрон носив чималу «сливу» під лівим оком. — Сто ударів серця. Може, й менше. Ось скільки в нас це зайняло. Як ми й планували, сину. І я не втратив жодної людини. Вони були надто здивовані, щоб відреагувати. В риби вже немає голови.
— І де ж та голова?
Злодій підвів руку й обережно обмацав обличчя. Вуса й бороду вкривала напівзасохла кров, на щоках, навколо вух і під пальцями кришилася тверда шкаралупа.
— Поплив до Близнюків із каменем на ногах. А в тебе морда така, наче тебе засунули в діжку для кров’янки. Ми ледве тебе помітили. Мабуть, тобі перепало якесь закляття.
Альтсін обережно вдихнув. Боліли суглоби, боліли ребра, щось кололо в лівому боці. Йому здавалося, наче він постарішав на двадцять років.
«Це минеться», — з глибин свідомості прийшла спокійна впевненість. — «Твої ребра загоїлися за два дні, а з цим усе піде ще швидше. Завтра біль залишиться лише відлунням, а післязавтра стане сном. Так, ти отримав закляттям. Таким, яке дозволило тобі впіймати клинок півтораручника голою долонею. Таким, яке призводить до того, що в тебе з’являється бажання обдирати з людей шкіру живцем, через що ти кривавиш носом, вухами й очима, наче в тебе вибухнув мозок. Це була Сила в тобі. Разом із демоном».
— Гарна ідея із тим плащем, інакше ми могли й досі вас шукати.
Так. Люди у відчаї роблять відчайдушні речі, а він ані на мить не сумнівався, що пропозиція Гундера варта не більше, ніж черв’як на гачку. Якщо він нею скористався б — був би мертвий.
Була ще й справа Товстого. Злодій повернувся до порту, увійшов до кам’яниці Цетрона і на привітання гепнув того в морду. Старий сучий син був у своєму праві, за смерть Керлана він міг виставити його людям Ґригаса, але було б добре, якби попередив, що Альтсіну є сенс уважно роззиратися навсібіч. З іншого боку, кому він міг довіряти в такій ситуації? Тож він показав Товстому пляшечку з отрутою та переказав пропозицію анвалара. А ватажок запропонував свій план: швидку атаку з моря, вбивство Ґригаса та відступ. План був простий і відчайдушний. Замість багатомісячної війни між гільдіями із тінню графа за спиною — блискавичний удар. Відрубати рибі голову, як казали в порту. Без Ґригаса його люди стали б лише бандою злодіїв, позбавлених командування і, що важливіше, мотивації для битви. Ліга Капелюха втратила анвалара, але, здається, ніхто не сумнівався, що це не надовго.