— Красиво… — муркотить вона йому на вухо. — Красиво…
Так. Красиво. Красивіше, ніж він очікував. Він дарма боявся.
Прибульці виявилися мандрівниками, які проходять нескінченністю Всесвіту. Пан, якому поклонився його народ, привітав їх, немов давно очікуваних друзів. Обидві сторони навзаєм перевіряли одна одну, але в цьому не було ворожості. Дива, які вони тут знайшли, здавалося, радували чужаків так само, як радували їх самих ті дива, що чужинці принесли з собою.
Від того часу минуло два роки, за які вони не бачили жодного з них. Розповіді говорили про гордовитих чоловіків і про жінок із блідою шкірою та волоссям чорним, наче ніч. Нібито їхні очі були сріблясті, наче ртуть.
— Так. Красиво, — відповідає він. — За три дні я закінчу перебудовувати горище.
— Нарешті. Я вже думала, що це триватиме вічно.
Жінки. Адже він почав усього пару днів тому.
На півдні, на схилах гір, що виднілися у темряві, розпалювалася золотава заграва. Місто. Начебто на п’ятдесят тисяч мешканців, а його вулиці занурені у вогні тисяч ламп. Якось вони нарешті туди виберуться, аби побачити двоповерхові будинки з каменю й кам’яні плити на тротуарах. Тридцять миль. Два дні дороги.
Блиск. Світовий спис ударив з неба, а може, в небо вистрелив — неможливо було зрозуміти. Аж раптом усе місто освітилося металевим сяйвом. Тихий стогін поряд… пальці, що впиваються в його плече так, що напевне буде слід. І тиша, наче завмер увесь світ, подавившись жахом.
Вони підхоплюються й біжать додому.
Коли вони опиняються на середині схилу — світ трясе громом, що прокочується долиною, а з неба падає наступна колона сяйва.
Цього разу — в центр їхньої долини.
* * *
Удар! І гуркіт, який трусить небесами. Дві Потуги стрибають одна до одної, а армії, що стоять під їхніми ногами, тремтять, очікуючи своєї черги.
Ворог, імені якого він не зумів би виговорити, гордовиті істоти зі срібною шкірою та очима, що схожі на дзеркала, привів союзників. Їм це нічого не дасть. Їхній Володар розчавить наступних загарбників, як роздавив і тих перших.
Вузол, мов продовження тіла, мов друга шкіра, мов… вузол нервів, що йдуть до центру світу, іуди. Кількадесят кроків звідси його брат сидить на кінській спині й дивиться на табір ворога. Сила, що дрімає в ньому, наче сонце.
Йому не треба на Нього дивитися, він може Його чути завжди й всюди. Куди б він не пішов, чим би не зайнявся, він знає, де знаходиться і що робить Він.
Бо його брат з’являється рідко, все рідше. Цей ворог сильний, б’ється, використовуючи свою дивну Силу, прикликуючи демонів та еманації з самого дна Хаосу. Їхній Володар має понад міру користатися тілом смертного, щоби протистояти таким атакам. Звідси чорні синці, напухлі суглоби, волосся й зуби, що випадають. Ціна за те, щоб пропускати крізь власне тіло Силу бога — величезна. Часом навіть Оздоровлення тою самою Силою не досить, особливо під час такої битви, як оця.
Удар! Він відчуває тойудар, наче в нього вдарила блискавка. Сяйво та гуркіт падають на нього в одну мить, спазм усіх м’язів, ревіння, що вихоплюється з горлянки. Разом із ним кричать кільканадцять начинь, і раптом він знає — кожною кісткою, м’язом, нервом — що Володар потребує всіх своїх сил, аби втримати атаку. Здавалося, що в таборі навпроти них, за валом і гостроколом, є щось більше, ніж просто здібні чарівники. Мабуть, вони впіймали тут одну з менших Потуг, яка з усіх сил не дозволяла вигнати себе з цього світу.
Грім і тремтіння землі.
їхній Володар пробуджує свою справжню Силу.
«Аман’рег», — чує він у голові та мчить до коня. Його брат хилиться в сідлі. Ні, не тому, що його звалила атака, а тому, що Сила Володаря була надто потужною й тіло смертного саме цієї миті здається. Первородний кривавить з вух, очей та носа, кашляє та плюється зубами.
— Тепер ти, брате, — говорить він ще з сідла, — він обрав тебе. Ми схожі, тож він зуміє легше… швидше тебе Обійняти.
Він притримує брата, допомагає зійти з коня. Армією проходить тремтіння, але воно відразу стає стлумленим. «Усе нормально», — пливе поміж воїнами знання. — «Володар просто змінює начиння».
— Аби ти трохи поспішив… — кашляння звучить як хрип звіра, що конає, —…аби ти не зволікав кілька тих ударів серця, брате, то первородном був би ти.