Він вагається.
— Але не ти, — каже нарешті. — Ти, останній з покоління дітей миру, залишишся тут.
Обличчя старця морщиться дивним чином, потім кривиться у посмішці.
— Останній? Ні, пане. Тільки коли ти відкинеш це начиння, тільки тоді помре останній з дітей часів миру. І тоді нехай Хаос змилується над цим світом, якщо вже наші боги не бажають цього зробити.
* * *
Він дивиться на своїх людей, на те, що залишилося від шести тисяч, з якими він увійшов у гори. Вісімсот воїнів, вкритих пилом, у порваних кольчугах і погнутих шоломах. Майже в кожного є колекція шрамів, якої посоромився б столітній ветеран, але ж тих, кому виповнилося більше тридцяти, можна порахувати чи не на пальцях однієї руки. Цілителі черпають з його Сили, а тому після битви їм вдається поставити на ноги майже кожного, хто вижив, але цього все одно замало. Втрати надто великі, а жінки не встигають народжувати. Навіть ті, в таборах.
Він заморився. Вже забув, як воно — накладати Волю більше, ніж на десять тисяч воїнів. А ще ж двадцять років тому тридцять тисяч людей дихали, билися й гинули за нього, не кліпнувши оком. Разом із братами й сестрами він вів до бою майже чверть мільйона мечів. Сьогодні вони мають добре, якщо половину від цього.
Потрібно принаймні кільканадцять років, щоб із немовляти виріс справжній воїн.
Він знову ловить себе на тому, що думає про своїх братів у Розділенні «вони». Вже не пам’ятає, коли думав «я». Я. Одна особа, яка розділила свої вміння так, аби користатися ними в бою найкращим чином. Начинням, які він наповнював, давав назви так, щоб ті якнайкраще описували їхні вміння. Рука Втіхи — несе розуміння про втрати й смерті. Спис Гніву — смертельно небезпечний в своєму бойовому безумстві. Поцілунок Спокою — крижано-холодний і в бою, і в смерті. Кам’яне Око — його жорстокий прагматизм лякав навіть володарів Країни Імли. Кулак Битви…
Він навіть не помітив, коли ці назви стали іменами. А ім’я — це щось особисте, аби отак відразу розлучитися з ним.
Брами царства Сетрена досі були зачинені.
Але є дещо, що їх поєднує, оздоблює обличчя усмішками й робить характери лагіднішими. Дитина. Кай’лл може стати ключем, який зупинить війну за домінування.
* * *
— Бранці чекають, Володарю.
Він озирається: начиння стоїть перед ним у позиції пошани, закривавлену сокиру тримає однією рукою, а по щиту, що в другій, наче пройшовся галопом загін важкої кавалерії. Янсе’рин, третє з його начинь, кращий сокирник, якого він бачив. Навіть не було потреби надто підтримувати його талант. Хлопець б’ється, наче народився зі зброєю в руках.
Б’ється.
Він усміхнувся сам до себе. Вперше за багато років його начинням треба було встати до бою. Він має їх при собі. Принаймні кільканадцятьох, хоча неправда, що бог потребує їх на випадок смертельної рани тіла, яке він саме носить. Існує така ймовірність, але вона надто мала. Вочевидь, бойові вміння важливі, всі його начиння — майстри в користуванні зброєю, а їхній вроджений талант він підтримав усім, що бог може запропонувати смертному, не обіймаючи його цілковито. Але головна їхня роль трохи інша.
Коли бог приходить, щоб здійняти ураган свого гніву, і обіймає начиння усією Силою, людське тіло піддається, розпадається, не в змозі витримати припливу такої потуги. Після цілого дня — а якось йому доводилося битися аж так довго — тіло могло вкритися чорними синцями, суглоби напухали, зуби в яснах хиталися, він плював і сцяв кров’ю. Був вилікуваний, брутально й без ніжностей. Але правда була такою, що якби тоді бій тривав іще з пів дня, то бог без слова попередження кинув би його та перенісся до іншого начиння, а він сконав би за кілька хвилин, стікаючи гноєм і сморідними виділеннями з усіх отворів тіла.
Одного разу він вже таке бачив, коли помирав його старший брат.
Начиння для того, щоб використовувати їх у бою.
Він дивиться на молодого сокирника й усміхається знову. Сьогодні він мужньо бився, коли вершники Лааль та їхні нові союзники майже перерізали навпіл його армію. Довелося скористатися начиннями для того, щоб заткнути пролому лінії піхоти, і хоча жодне з них не загинуло, кількох було поранено. Важка битва.
— Скільки? — запитує він нарешті.