— Ті, хто зносив його гірше, вже мертві.
Обличчя й руки первородного вкриті свіжим татуюванням.
Складні сплетення тягнуться навколо очей, по щоках і губах. Стікають униз по руках. Шкіра навколо малюнків здається ошпареною. Не всі барвники поглинаються однаково добре. Ті, які мали бути блакитними, набули кольору гнилого м’яса. Треба сподіватися, що коли пухлина зійде, кольори стануть такими як треба.
Він знає, що брат піддається тим тортурам уже місяць. Старші вже прикрасили йому спину, груди, живіт і ноги. Обличчя завжди залишають насамкінець.
— Коли ти йдеш?
— За десять днів. Наш Володар чекає.
Наш Володар. Він схиляє голову.
* * *
Хоча він і носить у собі бога, але рідко відчуває його повну Присутність. Ох, він із ним і вдень, і вночі. Він дивиться, слухає, споглядає, віддає розпорядження, приймає рішення про життя й смерть, але така Присутність, скоріше, схожа на чудовисько, що причаїлося на дні темного ставка. Майже невидима.
Але коли бог приходить у своїй повні… Це наче каліка без рук і ніг, що знову отримує можливість бігати; або наче глухий, сліпий і позбавлений нюху, що дивовижним чином зцілюється посеред луки, порослої різнокольоровими квітами. Першої миті людина стоїть приголомшена і не в силах зрозуміти всіх навколишніх див.
І так воно буває завжди, коли бог, який обрав людину за начиння, випливає на поверхню. Без попередження він просто миттєво ПОСТАЄ. І раптом бачить Силу, але не так, як раніше, а відчуває її, як риба має відчувати воду, всім тілом. Водночас він є і Силою, і рибою, і морем. Чує тремтіння в глибинах землі, яке за мільйони років вичавить на поверхню нові гірські ланцюги й затопить стару сушу в глибинах океану. Бачить вихори, які шаліють високо над найвищими хмарами. Вони потужніші й похмуріші за всі вітри, якілижуть поверхню світу. Чує лінивий та нестримний океан, що знаходиться за тисячі миль, а ще піддається силам потужнішим, ніж він сам. І відчуває решту СЕБЕ, яка розкидана по пів континенту, в кільканадцяти начиннях. Він знає, що справжня потуга надійде, коли ці частини зберуться разом. Тоді він міг би змусити гори не чекати мільйони років, а вийти на поверхню за кілька днів. І що з того, якщо струмені лави й землетруси змінять обличчя світу? Також він зміг би стягнути крижані вихори з-під небосхилу й наказати їм заморозити цілі країни, міг би притягнути морські хвилі на десятки миль углиб континенту, затоплюючи долини й ліси. Міг би розорати не лише цей континент, а йусі інші, вирізаючи на них своє ім’я задля ще більшої слави.
Але він відчуває й інших. Сіру, блакитну, кармазинову й пурпурову присутність братів і сестер по присязі. Вони встали б на його шляху так само, як і він би встав на їхньому, якби хтось через безумство запрагнув виконати подібну різанину серед смертних. Ким би він був без них?
Але зараз це не рахується. Рахуються лише чужі прибульці. Ох, він це пам’ятає… Коли бог приходить — яку ж чудову радість приносить його прихід. Були інші, вони користувалися Силою іншим, дивним способом, приводячи власні Потуги. Розповідали красиві історії, манили обіцянкою пригод і таємниць.
А потім один з них убив Налею.
Без причини, без надання рації або шансу на захист. І з’явилися інші народи: дикі, шалені й чужі. Деякі були так глибоко позначені Хаосом, що важко було б відрізнити їх від чудовиськ чи демонів. Не різнилися лише в одному, хай вони будуть прокляті, могли дихати тутешнім повітрям, пити воду і їсти те, що народжувала земля.
Вони переконалися, що не всі прибульці є мандрівниками, які ходять просторами Всесвіту в пошуках пригод.
Деякі виявилися завойовниками й колонізаторами, які могли змінювати світ під свою подобу.
Емоції, які тоді його розривали, майже неможливо було перекласти мовою смертного. Бог не вміє вибачати й не знає, що таке милосердя чи співчуття.
Коли присутність зникала, якийсь час він відчував запаморочення, інколи з носа й вух текла кров. Це одна з причин, через які їхній Володар не Обіймає його повністю увесь час. Його тіло й так заледве могло дати собі раду з малим фрагментом душі бога, який постійно в ньому знаходився. Коли ж тойуявнював свою повну Силу, він відчував себе дитячою рукавицею, в яку міцний лісоруб пхає свою грубезну лапу. Шви тоді, врешті-решт, розірвуться, як завжди говорив його брат. Тіло піддається, навіть якщо Присутність добровільна. Якщо опиратися, противитися і знайти в собі сили, щоби робити це вміло, то він розпадеться й згорить. Відтак звільнений потужний дух мав би знайти собі інше місце або загинути. Але поки навколо було повно порожніх начинь…