Ще двоє злодіїв загинули від одного удару розмитого леза. Альтсін бачив усе виразно, наче над дільницею запалили тисячі ламп. Меч ударив знизу, низько, ріжучи бік першого й відтинаючи йому руку, після чого рух вістря м’яко перейшов в укол, увійшовши в груди другого чоловіка.
І усе за час, коротший за удар хвостом сполоханої риби. Другий різник графа з’явився трохи осторонь, вдаривши низько, в ноги наступного зарізяки, який намагався підстрибнути. Все скінчилося тим, що замість обох стоп він утратив одну. Сила удару розвернула його в повітрі, він приземлився на живіт, проїхавшись обличчям по терасі. Двоє останніх людей Товстого вистрелили, обидва — неточно, обидва померли, перш ніж встигли відкинути арбалети й потягнутися за іншою зброєю.
За три удари серця все закінчилося.
Праведні однаковими рухами стріпнули кров із клинків, однаково переклали мечі до лівиць. Дивлячись на них, Альтсін мав неприємне враження, що спостерігає за маріонетками, які розігрують пантоміму перед невидимою публікою. Майже помічав мотузки, що тягнулися від їх кінцівок і зникали у хмарах.
Чоловіки раптом здригнулися й почали рухатися без цієї неприродної синхронізації.
На даху залишився лише один живий зарізяка Цетрона. Той, що з відтятою ногою. Повз до краю даху, коли вони підійшли до нього. Не поспішали.
— Де бен-Ґорон?
Портовий щур завмер. Злодій бачив, як він набирає повітря, видихає його з тихим свистом, як розслаблюються його руки, а потім стискаються в кулаки. Не скаже.
Ті двоє обмінялися поглядами й посмішками, а шлунок Альтсіна перетворився на кулю криги. Вони його змусять — знали, як це зробити, і що це справить їм приємність.
Нижчий знайшов куксу, що бризкала кров’ю, та наступив на неї. Вбивця крикнув.
Камінь, що летів у повітрі, розпався на дві частини.
Клинок меча перетворився на фрагмент розмитого диска.
Рука Альтсіна закінчила рух.
У такій послідовності він усе зафіксував, хоча мав би навпаки. Він кидає, меч тне, камінь розпадається на два шматки. Наче час на мить рушив у зворотній бік. Він здивувався, щоб не задумуватися, чому взагалі привернув до себе увагу Праведних.
Хоча, можливо, із тим спільне мала та крига, що досі лежала в його шлунку й саме розходилася рештою тіла. Сироти променисто пробігали вздовж нервів і вен, наче зростаючий корал. А там, куди вони вже досягли, зникали страх і розсудливість. Залишалися необхідність, холодний розрахунок і — йому довелося якусь мить шукати відповідного слова — жаль. Жалів їх і тому, що вони несли із собою, але вони мали померти.
Він звівся, посміхнувся, знаючи, що вони бачать його так само виразно, як і він їх.
— Привіт, хлопці, — сказав. — Зараз не найкращий час для розваг.
Їхні очі змінилися. Знову стали маріонетками, а місце між лопатками, яке завжди йому докучало, знову дало про себе знати. Альтсін проігнорував це. В очах шляхтичів палали лють і шаленство. Вони стояли обличчям до нього, однаковим рухом звели мечі в салюті.
Він вишкірився в насмішкуватій гримасі.
— Я не знаюся на шляхетських формальностях, — дозволив другому каменю випасти з руки. — Я лише портовий щур і…
Вони рушили одночасно. Кілька кроків розбігу — і вже летіли над вуличкою в його бік. Цього разу не було видіння, яке повело б його до бою, але воно й не було потрібним. Бачив клинки, які тнуть повітря, знав, куди ті вдарять, і вийшов з-під тих ударів економним ухилянням, майже обпершись на леза. Відчув холод і голод сталі, відчув ненаситне прагнення крові. Пам’ятав цей голод.
Раптом він уже тримав у руках свої кинджали: прості, з хрестовою ґардою, жалісно короткі, порівняно з їхніми мечами. Але це була його дільниця, його бій і його ніч. А ці двоє прийшли сюди лише для того, аби померти.
Він крутнувся між ними так, щоб один із них затуляв його від іншого, прийняв клинок на перехрещені кинджали й скерував їх униз. Вістря вдарило об терасу, на друзки розбиваючи керамічну плитку. Альтсін, досі перебуваючи поряд, ударив напасника ліктем в обличчя, додав ударів, увіткнув кинджали в обидва зап’ястки чоловіка й прокрутив.
Поранений відхилився назад, випускаючи зброю.
Альтсін схопився за руків’я його меча, відбив укол іншого Праведного, спрямований йому в спину, та відстрибнув.