Він вказав на охоронний знак, що розміщувався над одвірком: той виглядав ніби його розжарили.
— І так йде від самого початку. Коли я ставив тут «Вендор», віддав за цей а’верт цілу купу грошви, але зараз аж ніяк не жалкую. Що там діється?
— He знаю точно… Блискавки намагалися сюди дістатися?
Він кивнув.
— Спочатку. Хотіли увірватися зненацька, але Ласкольник перед від’їздом сказав мені, аби ми особливо остерігалися цієї ночі. Тож скінчилося тим, що вони залишили на подвір’ї кілька трупів і поїхали собі вглиб міста. Де решта чаардану?
— Полює, хіба не чуєш? Прокляття, я надіялась, що знайду його тут або хоча б довідаюся, де він є.
— Погані новини?
— Їх більше, ніж ми сподівалися. Тут цілий бойовий а’кеер.
— Цим не переймайся, я зорієнтувався відразу після першого нападу, що їх понад сотня, а тому передав тунелями звістку далі. Якщо твій кха-дар встановив контакт хоча б із кимсь у підземеллі — то він вже знає про це.
— Добра новина, Аандрусе, — вона зітхнула із полегшенням. — Дуже добра. Випустиш мене?
Він придивлявся до неї впродовж кількох ударів серця.
— Це погана ніч для прогулянок, дівчино. Ти одна, тож ніхто й поганого слова не скаже, якщо залишишся тут.
— Знаю. А ти б залишився?
Він махнув рукою в бік кухні.
— Поряд із великими дверима є віконце, крізь яке ти можеш пролізти. Так буде швидше.
— Дякую, господарю.
Він криво усміхнувся.
— Ти мене присоромила, дівчино. Присоромила — і тепер я відчуваю себе старим боягузом.
Вона відмахнулася.
— Твій заїзд, твої гості, твої обов’язки.
Зникнула на кухні.
* * *
Здавалося, до міста навколо «Вендору» не торкнулася магія, тож дівчина могла би пересуватися тут хоч із зав’язаними очима. Йшла швидко, тримаючись поблизу будинків, переходячи з тіні в тінь. Вітер прогнав дим із палаючих складів вглиб міста й розігнав хмари на небі, тож стало ясно. Їй не можна було дати захопити себе зненацька.
Хвиля чарів вдарила її збоку й притиснула до стіни. Кайлін відчула, ніби в неї вдарила велика смердюча лапа потвори, яка все життя копирсалася в могилах із трупами та гівном. Чари збивали дихання, намагалися влізти їй до рота, в носа, у вуха. Смерділи й викликали бажання блювати, а місця, де вони торкнулися голої шкіри, німіли й пекли. Але вони не вбили Кайлін. Амулет, який вона отримала від Дагени, почав диміти й шкварчати, а потім розлетівся. Магічна атака вщухла.
— Ну саме так я й думав, сестро. Вмієш захиститися від Сили. Мої вітання.
З-за дверей сусіднього будинку з’явився Ловчий. Виглядав якось дивно: він був більшим, ніби той самий простір займали принаймні дві різні істоти. Здавалося, що він шкутильгає раз на одну, а раз — на іншу ногу, наче їхня довжина змінювалася за кожного кроку. Їй здалося, що тіло монаха рухалося не до кінця згідно з його намірами. Немов йому доводилося змагатися із тим тілом. Ловчий крутив головою на всі боки — блискавично і якось по-пташиному, але ні на мить не зводив з неї очей.
Широко посміхнувся, що у неї аж підігнулися коліна.
— Я знаю, хто ти, сестро. Знаю, чого ти прагнеш. Можу тобі допомогти їх заспокоїти. Ми можемо… бути разом… Кайлін.
Раптом відбулася трансформація — він знову став самим собою, Аредоном-гі-Циреном, Третім Клинком Володарки Степів, Ловчим. Із глузливим усміхом і завеликим носом.
Дівчина відліпила спину від стіни, встала на широко розставлених ногах і виставила перед собою шаблю.
— Не підходь.
— Як скажеш, — він зупинився в десяти кроках від неї. — Я звернув на тебе увагу, коли ти вела подвір’ям коня з чорними стрічками в гриві. А пізніше — біля Урочища, ми розмовляли, пам’ятаєш? Тебе оточує аура смерті. Невловима й повна неспокою, вона з’являється й зникає, а ти намагаєшся маскуватися — що, на мою думку, є розумним, але я тебе відчув. Прикордоння, яке вічно рвуть малі війни, це добре місце для когось такого, як ти, але без супроводу ти загубишся та загинеш. Хочу тобі допомогти, Кайлін.
Простягнув руку в запрошувальному чи братерському жесті. Про що йому йшлося? Вона пересунулася ліворуч, до вулички. Відчула подмух, який ішов з центру міста.
— Вважаєш, що тобі піде легко? — прохрипіла. — Твій план провалився: цих дурнуватих кочівників, яких ти обдурив, зараз убивають, як і твоїх приятелів. Не треба було нападати на моє місто, Посліднику.
Він скривився, наче згадка про цей титул приносила йому біль.
— Провалився? Бойовий а’кеер Вершників Бурі, гвардії Батька Війни, без причини нападає на меекханське місто. Імперія не зможе пустити того плазом. Скоро полки імперської кавалерії вирушать у Степи, аби відповісти на цю атаку. Кордон запалає ясним полум’ям. Буде багато крові, Кайлін. Дуже багато крові, — він облизнув губи.