Це було так, наче вона впала головою вперед у яму, наповнену зогнилими трупами. Її обліпили тіні споминів, емоцій, страху, бо-лю, ненависті й жалю. Гіркого розпачу. Вона зціпила зуби й занурилася глибше, в бік плямки світла, яку відчула на самому дні.
Чари, які створили Проклятого, не мали наміру полегшувати їй завдання. Її залляло відчуттями, ніби людина скручується в клубок і виє від переляку або ж кидається вперед у безумстві берсерка. Жах, безумство, паніка, ненависть. Ненависть до цілого світу, до всього, що живе, дихає, ходить та усміхається. Бажання домінувати, панувати; прагнення перемагати будь-якою ціною, залишатися нагорі, нахабно підпорядковувати собі все та всіх. Відплачувати їм за легковажність, презирство, фальшиве співчуття.
Із нею був дух пса. Обійняв її захисним плащем — і раптом увесь цей кошмар видався не більш ніж брудним туманом, невартим уваги. Вона потягнулася глибше.
«Іди, сестро», — подумала. — «Йди до мене. Йди, Ценнеє, тобі пора піти».
Дух молодої жінки, до цього часу ув’язнений в тілі Послідника, звівся та поєднався із Кайлін.
Вона відпустила руки колишнього жерця й відсторонилася.
Він завив.
Завив голосом, якого вона ще ніколи не чула. Меч випав з його руки та увіткнувся в землю.
Кайлін спокійно відступила на два кроки. Тепер вона мала час.
Послідник впав на коліна й загарчав у небо. Намагався схопитися за меча, але руки, вкрадені в нареченої, були вже мертвими. Без душі дівчини вони стали просто двома шматками чужого тіла, приставленими до кукс. Він раптом захлипав та підняв їх до обличчя.
— Ценнеє… Ох, Ценнеє, — він почав перетворюватися на людину.
Кайлін поволі підняла його меч. Той здавався неймовірно важким та гарячим. Руків’я майже обпалювало долоню.
Аредон-гі-Цирен опустив руки, глянув їй в очі та промовив:
— І будеш муром поміж Мороком та Світлом. І будеш Щитом проти Темряви. І будеш Мечем Справедливості. І не даси моїм ворогам і миті спочинку чи сну, й переслідуватимеш їх аж до краю землі. І не буде дня чи години, коли вони могли б почуватися в безпеці. І не даси їм їжі чи напоїв, чи місця біля вогню. Нехай прокляті будуть ті, хто кланяється…
Кайлін звелася на трохи зігнутих ногах і вдарила. Їй здалося, що тієї миті, коли вона відтяла голову Послідника від тулуба, клинок меча залляло молочним світлом. А може, це був лише відблиск місяця на вістрі.
Дівчина кинула зброю на землю.
Потягнулася вглиб, у те місце, яке відкрила в собі давно, під час найгіршої ночі свого життя. Подумки промовила ім’я.
Дух молодої жінки з’явився десь з-за краю зору. Кайлін не намагалася по нього сягнути. Сказала Посліднику правду, її талант полягав у тому, що вона надавала пропозицію та вислухувала відповідь. Рішення належало духу та їй самій. А вона не хотіла входити в союз із душею дівчини, яка стільки років була ув’язненою в тілі Проклятого.
Вона підняла свою шаблю та рушила вглиб міста.
На неї виїхав загін з кількох осіб. Командир на ходу зіскочив з коня.
— Кайлін…
— Кха-даре, я…
— Тихо, дівчино, тихо. Усе вже добре, Блискавки відступають із міста, не знаю, чи хоча б третина зуміє перейти річку.
— Кха-даре…
— Ми чули цей бій, я думав, що не встигнемо. Ти його вбила? Міг не говорити, кого саме.
— Так.
— Добре. Дуже добре. Це другий за цю ніч, Кайлін. Будеш прославленою.
— Я не хочу слави, кха-даре.
— І це слушно, бо слава — капризна пані, — Ласкольник махнув рукою. — Гей, ви там, перевірте навколишні завулки. Треба очистити місто.
За мить вони залишилися самі. Кха-дар встав навпроти Кайлін, схрестив руки на грудях.
— Настали дивні часи, дівчино, — сказав він, дивлячись кудись перед собою. — Триста років тому Імперія мусила вирішити одну з найбільших проблем, з якими стикнулася на той час. Поглинаючи нові землі, нові народи, вона побачила способи використання Сили, про які меекханські чародії та жерці й не чули. Вони самі принесли на ті землі аспектовану, одомашнену магію — ту, яку можна було вимірити й зважити. А тут, на Сході та Півночі, наштовхнулися на Двоформних, на Ловців Душ, на Мовців-із-Конями, на племінних піснярів Сили, на Різб’ярів Кісток, Танцюристів Духів та багатьох інших. Почалася війна, — зітхнув він важко. — Дехто каже, що йшлося про владу, що є Силою, магія — владою, а Імперія не мала наміру ділитися владою ні з ким. Аспектована магія, яка має благословення жрецьких еліт, може існувати, але племінні амулети з кісток і пер — уже ні. Такі часи.