— А хіба це погано?
— Гм, цілий світ, сповнений меекханцями? Одні закони та звичаї, одна релігія. Ти й справді б такого хотіла?
— Ти ж знаєш, що я не про це, Перший. Я питаю, чи це погано, що хтось шукає власної дороги? Інакшої, ніж дорога їхніх батьків і дідів.
— Гей, — втрутилася Нее’ва, — додай ще матерів і бабусь. Балакаєте, наче з колісниці випали, а все, як завжди, через дівчину. Дочку мірошника з Леввена. Есо’бар десь рік до неї їздить… Ну що? Перша, чого ти мене штурхаєш? Теж мені таємниця! Дівчина — меекханка, як Кайлін: світле волосся, синенькі оченятка. Збаламутила його — й тільки. Тепер би він тільки по борошно і їздив, а з батьком з осені щохвилини гиркаються. І саме через неї Третій готовий стрибнути в сідло, я готова закластися на що забажаєте.
Кайлін вперше про це почула, а судячи з поглядів, які послали Нее’ві інші, це було новиною і для них. Може, за винятком Ана’ви, яка дивилася на сестру досить розлючено.
— Я більше ніколи тобі нічого не розповім.
— Не розповім, не розповім. Аби ти тримала язика на причіпку — вони б зараз ножами різали один одного. Хай Перший привезе з Манделлена якусь красунечку, то й Есо’бар на раз-два повернеться додому. Мабуть, є там гарненькі дівчата, га, Дере?
— Не знаю. Але порівняно з тобою, Друга, язики в них, безсумнівно, коротші.
Нее’ва кинула йому два короткі жести низькою мовою. «Дурень» і «тупий віл». Дер’еко усміхнувся й промовив на ав’анахо:
— Нахабна коза, — із жестом, що означав «улюблена».
Вона пирхнула й демонстративно розвернулася до нього спиною.
Кайлін лише усміхнулася. Цього року Нее’ві виповнювалося чотирнадцять, тож більшість її думок кружляло навколо хлопців, дівчат і контактів поміж ними, а оскільки з Фургонників біля неї були лише брати, це починало дратувати. Але, може, через це вона і влучила в ціль. Може, саме в цьому річ: Есо’бар не дуже мудро вклепався й тепер намагався сподобатися обранці та її родині. А на перешкоді такому зв’язку могли стати не маєтність родин, а походження. Мало хто з родовитих мешканців Імперії наважилися б видати доньку за верданно. Але якщо добре це розіграти… Вона деякий час прикидала, як би воно було: ввести до сім'ї ще одну меекханку.
Раптом досередини фургона заглянув Фен’дорин.
— Що ви зробили Третьому? Увірвався до кузні з таким обличчям, що ми скоренько звідти повтікали.
— Та як завжди, — буркнула Нее’ва, досі відвернута спиною. — Сваряться на порожньому місці, а потім один гарчить, а другий іде плакатися матінці.
— Твій кха-дар тут, — Ґен’дорин з’явився у дверях і глянув на Кайлін. — Із батьком розмовляють. У кузні.
Вони невпевнено перезирнулися з Першим. Ласкольник рідко провідував коваля, вона й сама не знала, чому. Тож якщо він сюди вибрався замість того, аби попивати холодне пиво, то діло мало бути поважним. Дер’еко насупився, стенув плечима.
— Ти щось про це знаєш, Кайлін?
— Вперше чую. Він взагалі не згадував, що має намір сюди вибратися.
— Хочеш дізнатися, навіщо він сюди прийшов?
— Я мала б підслуховувати власного кха-дара? — вона зробила обурене лице, але відразу ж широко усміхнулася. — 3 величезною приємністю.
— Решта лишається тут, — вирішив він. — Якщо вся родина почне тупотіти під стіною, вони напевне все зрозуміють. Зі сходу чи з півдня?
— З півдня. Вхід — навпроти. Так буде краще видно.
— Добре.
* * *
Плетені з лозняку стіни кузні мали забезпечити приплив повітря, тож було достатньо лиш трохи розсунути кілька гілочок, аби заглянути всередину. Ласкольник вдягнувся наче до звичайного візиту: сорочка, штани, пояс. Навіть меча не став брати. Кайлін також ходила без шаблі. Було надто гаряче, аби тягати на собі залізяччя. До того ж Літрев — це Літрев. Дім та й годі.
Кха-дар стояв біля великого ковадла і в задумі дивився на набір інструментів, що лежали поряд. Нарешті взяв малий молоточок і почав зблизька оглядати його голівку. Анд’еверс був зайнятий розгрібанням вже вистиглого попелу з горна. Повернутий до кха-дара спиною, він, здавалося, був абсолютно поглинутий цим заняттям.
— Завтра, — пробурмотів. — Я тільки-но розвантажив фургон зі сталлю. До того ж сьогодні в моєму домі Перший, а це не найкращий час для такої роботи.
— Знаю, — Ласкольник задумливо стукнув малим молоточком об ковадло. — Я бачив колісницю.
Лише це й сказав, але коваль напружив м’язи передпліч так, наче скам’янів, а залізний гак заскреготів по решітці горна.
— Це нічого не значить, — сказав після короткого мовчання. — Багато молодих їздять саме так. Колісниця швидша за фургон і не потребує дозволу.