Коваль задивився кудись удалечінь.
— Колись ти запитав мене, чому я сюди приїхав. Я втік, Ґенно, втік від тих оповісток; не хотів, щоби мої сини виростали візницями колісниць, які вирушать у самовбивчу атаку; не хотів, аби мої доньки виростали вдовами, — він вказав у куток, куди закотилося колесо. — Я втік від цього, від колеса, яке вже тоді дехто починав носити. І від фургона, який би палав десь у степу.
— Важко втекти від колісниці, а бойові фургони не палають надто легко, батьку.
Дер’еко стояв біля входу в кузню та широко посміхався із крижаною гримасою виклику. Кайлін мало не підстрибнула, коли він там з’явився. Заслухавшись, вона не зауважила, коли він відійшов. Ласкольник глянув на двері, ніби саме цього й очікував, а тоді привітально кивнув.
— Якщо ти виїдеш звідси, перетнеш річку та попрямуєш на північний схід, то потрапиш на шлях до вашої височини, — сказав таким тоном, наче продовжував якусь розпочату раніше дискусію. — І якщо навіть він тобі невідомий, дорогу вкажуть рештки фургонів, звуглені дошки, почорніла оковка. Побачиш їх, нехай минуло навіть більше двадцяти років. Купці, які туди їздять, звуть цю дорогу Шляхом Спалених Фургонів.
— Ми про це знаємо. І ми не маємо наміру ображатися на цю назву. Але коли вибухнуло повстання, ми не мали справжніх бойових фургонів, бо кочівники кількома роками раніше наказали знищити їх усі. У Кривавому Марші брали участь лише жилі фургони, що ледь-ледь пристосовані до бою. І дякую, генерале, що ви про це сказали.
— Про що?
— Про те, що це наша височина.
Запала хвиля тиші. Ласкольник міряв Першого поглядом. Дивився на штани, на пояс, на шкіряну камізельку.
— Я бачив твою колісницю, хлопче. Солідні борти, місце для З двох, один стоїть спереду, другий — позаду. В такій колісниці непросто розмовляти під час дороги, еге ж?
— Якось даємо раду.
— Це бойова колісниця, Дере!
— Та я й не заперечую, — посмішка Дер’еко стала ще більш крижаною та викличною. — Це колісниця для битви. Табори відчувають загрозу, і не лише Манделлен, а й інші також. Зрештою, Імперія теж не почуває себе впевнено, якщо вже посуває до кордону війська. Причому — гвардійські полки. Усі, генерале, знають про це. Батько Війни прихворів, бійки поміж Синами можуть піти по всьому Сході. Я можу лише присягнути, що якщо вибухне війна, ми станемо щосили битися із загарбниками. І тому ми озброюємося.
Ласкольник закивав, наче звеселений нахабством молодого.
— Війна може спалахнути, якщо ви вирушите на Схід, а Батько Війни або його наступник сприймуть це як напад з боку Меекхану. Вам не спало на думку, що ці полки мають стримати не кочівників, а вас?
Навіть Анд’еверс, який вже деякий час мовчав, виглядав спантеличеним. Його першорідний син примружився.
— Ви цього не зробите, — сапнув.
— А чому ні? Якщо ми маємо не допустити війни…
Дер’еко нахилив голову, вишкірив зуби.
— Тільки спробуйте!
Кха-дар залишався спокійним. Його погляд переходив від батька до сина.
— Такі схожі, — усміхнувся він нарешті. — І такі різні. До цього часу я не був упевнений, чи ви справді маєте намір вирушити, Дер’еку. Твій батько зберіг мовчання, але не ти. Мудрість і вік — ніколи не стався до них легковажно.
— Ви не зможете нас втримати!
— Як знати! — стенув плечима Ласкольник. — Ми вже маємо тут двадцять тисяч професійної кавалерії та вдвічі більше нерегулярів, бо кожен командир полку отримав наказ наймати вільні чаардани. А що таке фургон без коня?
Якусь мить Дер’еко виглядав розгубленим. А лиш потім зрозумів.
— Тільки-но спробуйте торкнутися табунів… — прохрипів він.
— І що? Поженетеся за ними ногами? Ваші табуни й худоба надто великі, тож вони пасуться поза таборами. Ми знаємо, де саме. Буде достатньо одного декрету про конфіскацію, щоб військо захопило їх і відігнало вглиб Імперії. Табори можна блискавично оточити піхотою. І повір мені, вистачить кількох годин, щоби кожен із них опинився в оточенні ровів. Тож, питаю, чим є фургон без коней?