Ласкольник буквально переклав назву Ен’лейд. Око Змії — командир, який керує караваном під час військового маршу. Найвищий військовий титул, якого може досягнути верданно. На когось такого мають безперестанно сипатися слава й почесті, особливо якщо він вів свій караван Кривавим Маршем.
Якусь мить обидва — батько й син — мовчки витріщалися на Ласкольника.
— Хто ти? — прохрипів нарешті коваль.
— Ґенно Ласкольник, кха-дар вільного чаардану, — повторив офіцер. — А також той, до кого імперські дипломати часом приходять за порадою. Це така… дружня умова. Я кажу їм, що треба, а що точно не треба робити, а вони ж розповідають мені, наприклад, про зростання цін і про наслідки цього. Я маю певні зобов’язання: борги, взяті ще в столиці, які я повинен сплатити, а ще такі, які я маю отримати, тож інколи я роблю різним людям різні послуги.
Почухав свого носа із виразно заклопотаним видом.
— Тут, на Сході, є надто багато різних народів, щоб проводити політику твердого дотримання закону. Надто багато народів, надто багато звичаїв і традицій. Нам потрібна хороша кавалерія, тож ми не можемо перетворити усіх на меекханців, бо в меекханській традиції геть небагато місця для кінноти. Наприклад, договори й домовленості тут можна укладати в малій кузні, десь у богами забутому містечку. А далі, за сто миль на захід, для такого потрібні вже закони суду, шість свідків і цілий стос пергаментів із печатками.
Ласкольник обперся стегном об ковадло, схрестив руки на грудях. А Кайлін раптом зрозуміла, що підслухування — погана звичка. Принаймні спричиняє ситуації, за яких бажано було б опинитися деінде, але спроба змінити позицію та відійти може наразити її на викриття. Вона вже давно зрозуміла: якщо кха-дар побачить її тут — то в неї будуть проблеми. Великі проблеми. Бо таких речей вона точно не мала би чути.
— І що я мав переказати в місто? — запитав нарешті Дер’еко, доводячи, що він вміє думати швидко.
— Те, що я сказав про табуни й стада. І те, що вони залишаться недоторканними, хіба їхня кількість почне зменшуватися, або ж хтось спробує перегнати їх на пасовища поближче до таборів.
— Договори… — здається, лише вираз обличчя батька втримав Першого від того, аби плюнути Ласкольнику під ноги. — То ось як нині зветься ніж у когось біля горла.
— Ні, хлопче. Так зветься втримання когось від підпалу дахів над нашими головами. Йавенир зараз старий та хворий — це правда, але він був старим та хворим і минулого року, і два роки тому, і п’ять. Сучий син тримається за життя, як кінська п’явка за шкіру, а те, що він не виходить з намету, може бути частиною якоїсь гри. Якщо ви зараз ударите по кочівникам, вони об’єднаються й стиснуться в один потужний кулак. Сьогодні кожен із Синів Війни має під собою від десяти до двадцяти тисяч вершників і власний шмат Степів, яким він керує, наче удільним князівством. Увійдіть тепер на терени будь-якого з них, і в Йавенира не буде іншого вибору, як віддати Пояс Війни та визначити свого наступника.
— Він може це зробити, навіть якщо ми не вирушимо.
— Він? Йавенир Кедо Бакен? Ми, здається, говоримо про різних людей. Йому довелося б домовлятися з Батьком Миру, хоча й невідомо, чи той живий, а ще він мав би отримати згоду Синів Миру, яких ось уже двадцять років він тримає під охороною. Ні. Почекайте, доки старий сучий син помре, а Сини Війни кинуться один на одного. В жодного з них зараз немає достатньо сил, щоб швидко й просто підкорити інших. Вони стікатимуть кров’ю довгі роки й, напевне, врешті-решт поділять Степи на кілька царств.
— А якщо ні? Якщо вони оберуть Батька Війни без крові? Зараз вони розділені, а за рік ми можемо зіткнутися із муром з копит. Дай нам щось більше — або ж відразу забери табуни.
— Виберуть без крові? Кайлео Гину Лавйо та Совиненн Дирніг? Аманеве Червоний та Завир Геру Лом? Вони ненавидять один одного так, що горлянки б поперегризали. А Киг Дану Кредо ненавидить усіх інших без винятку. Як тільки Йавенир подохне — Степи запалають. Тоді у вас буде шанс.
— Чи то — коли? За п’ять, десять, двадцять років? А я маю виховувати за цей час власних дітей?
— Певне, мати б цьому раділа. Скажу тобі ось що — деякі розумні люди в Імперії також розраховують на те, що се-кохландійське царство розпадеться на три або чотири менші держави. І знають, що ніщо так не об’єднує, як спільний ворог. Ми не дамо їм такого ворога, не в постаті великих караванів, що в’їжджають у Степи із Заходу. Вони б відкували на вас армію, серед Синів Війни з’явився б новий Батько — молодий і спраглий перемог.
— Ви боїтеся.
Це мало прозвучати як звинувачення, але Ласкольник лише кивнув.