Бурмотіння, що наростало вже кілька хвилин, вибухнуло гомоном. Бланковик? Той Бланковик? Чорний Бланковик?
— Нарешті я натрапив на кращого за себе. На найкращого з усіх, — колишній бандит глянув на командира чаардану. — Якби я раніше почув, що Генно Ласкольник повертається на Схід, то розпустив би банду й намагався би втекти кудись в інші землі, хай навіть по інший бік Імперії. Але я не почув… І ми потрапили в облаву, якій допомагав кха-дар. Кожен мій підступ, кожен фокус виявлявся вартий гімна. Ми драпали три дні й три ночі, а погоня не відступала. Ціла півпанцирна хоругва. Нас відрізали від річки, тож ми не могли навіть сховатися на іншому боці кордону, хоча й це, напевне, нічого нам би не дало. Нарешті, четвертого дня вранці вони нас наздогнали. Це сталося саме за мить по тому, як я віддав наказ, аби кожен рятувався власними силами. Це був короткий бій, з тридцяти моїх людей вижило восьмеро. Деякі служать зі мною й надалі.
Зазвучав гомін, а всі, хто стояли поруч, обмінялися поглядами. Кайлін трохи усміхнулася.
— Я вже був готовий прикликати лева та встати до останнього бою, аж раптом з’явився він, — Кошкодур кивнув на Ласкольника. — І я відразу зрозумів, чому нам нічого не вдалося. І відразу повернулися старі спомини. Я майже йому відсалютував. Він же впізнав мене і навіть не здивувався, а тоді запитав про дещо, я спитав дещо й собі, і відповідь мені сподобалася, а тому я й далі їжджу Степами.
Він усміхнувся, чекаючи. Але згідно зі звичаєм ніхто не міг заговорити, поки не почується відповідна формула.
— Хочете знати, що це були за питання? Ласкольник спитав, чи стану я їздити для нього. Я запитав про долю моїх людей. Як він сказав мені пізніше, це була відповідь, яку він хотів почути. Якби я не поцікавився тоді долею моїх приятелів, він би наказав забити мене як скаженого собаку. І може, йому це навіть вдалося б.
Сарден роззирнувся, а очі його потемнішали, наче вечірнє небо.
— Я — Двоформний. Таким я народився, але кому яке діло до цього? Кха-дар знає про це, знав уже під час війни. Імперія не толерує таких здібностей. Ніколи не толерувала. Але я не знаю, чому так сталося, бо двоформність — не загрозливіша, ніж прикликання духів і демонів, яке також заборонене Кодексом, але не переслідуване з такою затятістю. Мати розповідала мені, що коли я народився, то в неї було видіння: великий лев, левиця, яка увійшла до кімнати й народила левеня. Тієї миті, коли я й прийшов на світ. І від часу, коли мені виповнилося дванадцять, я відчуваю того лева — потужного вин-неро, який рухається поряд зі мною. Інколи він мені сниться. У мене бувають сни про світ, де немає людей, а є лише леви, сарни, олені та буйволи. І я знаю, що інколи і він, цей лев, бачить сни про мене, про поїздки на коні та про рубання шаблею. Я… насправді я не змінюю форми, а лише міняюся із ним місцями. Він переходить до нашого світу, а я — до його. Тоді… тоді я людина в тілі лева або лев із людською душею, а десь там, по той бік Всесвіту, є лев у тілі людини або людина із душею лева. Це небезпечно і тут, і там. Особливо там. Лев у тілі людини серед інших левів. Я колись бачив сон про втечу, про пошуки прихистку серед побратимів, про жахливий страх. Це нечесна заміна, тож я користуюся цим рідко. Але інколи потреба виникає.
Він глибоко вдихнув, наче щойно скинув зі спини важезний тягар.
— Оце моя заслуга.
* * *
Як вона й очікувала, ущелина, якою вони їхали, почала розширюватися. Стіни віддалилися, трохи нахилилися, де-не-де обросли не лише мохом, але й купками травиці й невеличкими кущиками.
— Згідно з тим, що говорив Ласкольник, дорога розширюється дедалі більше та веде в долину, наприкінці якої стоїть замок.
— Я про це знаю, Кайлін, — Кошкодур вже відійшов від першого враження. — Виправ мене, якщо я помиляюся, але долина — це ж наче діра поміж скелями?
— Приблизно. Так само, як кінь — це такий кіт із копитами.
— От мудрагеля.
* * *
— Оце моя заслуга.
Ці перші слова — майже магічне зізнання — вихопилися з її уст ледве не через силу. Розкриття йшло по колу, тож навіть за бажання не могла його уникнути. Вочевидь, існувало рішення: вона могла загасити своє полум’я, розвернутися й вийти в ніч. Ніхто бне намагався її затримати, ніхто б не сказав ані слова. Вона просто припинила би бути частиною чаардану.
— Я звуся Кайлін-анн-Алеван, і це моє справжнє ім’я та прізвище. Я меекханка чистої крові, мало не кобила з родоводом. Походжу з Півночі, з Олекадів, але моя сім’я вийшла з центральних провінцій…