Выбрать главу

Лев більше не зволікав. Ті кілька кроків, що залишилися, він подолав одним стрибком. Опинившись біля брили, звір на мить завагався — перед ним височіла постать юнака з підійнятою над головою палицею. Хижак присів, готуючись стрибнути, але не стрибнув, ніби передчував, що одержить удар по голові — і справді, у ту ж мить над ним просвистіла важка довбня: Е вимахував нею завзято, з неослабною силою. Молодий войовник хотів переманити хижака на протилежний бік брили, щоб самому чимдуж кинутися до дерева. Тоді левові потрібно буде, перед тим як кинутися за ним навздогін, ще перестрибнути браму або ж оббігти її, а тим часом він устигне промчати половину відстані, що відділяла його від дерева. Врешті це почало вдаватися — Е поволі ступав все далі й далі по краю брили, переміщаючись на протилежний бік, а за ним невідступно тупцював і хижак, прагнучи найпевніше обрати мить для стрибка.

Нарешті юнак заманив лева на протилежний бік брили. Тепер потрібно було виграти кілька миттєвостей — для того, щоб бодай сплигнути з брили, а далі стрімголов помчати від неї. Але як це зробити — Е не знав.

І враз сяйнула думка — підпустити хижака на ближчу відстань. І хоч це вкрай небезпечно, та він зважився на ризикований маневр…

І лев «клюнув» на принаду — шугонув на брилу. Е лише цього й чекав — тільки-но хижак кинув свої м'які лапи на верхній виступ каменя, як з шаленим посвистом довбня шугонула вниз. І хоча голову лев устиг відхилити, та лапи залишилися на камені — на них він тримався, — і по одній із них дерев'яний оцупок і жахнув! Від болю лев з надсадним риком ніби провалився у темінь. Е зрозумів — замашний дрюк, влучивши в лапу, певне, потрощив її. Не гаючи й миті, юнак зіскочив з брили й щодуху понісся до дерева. Йому здалося, що біжить він швидше від вітру, однак, не пробігши ще й половини відстані, відчув позаду жахний наростаючий рик, який ось-ось мав упасти на голову й плечі.

Е біг щосили, та знав, що коли й удасться досягти дерева, то вже там хижак не дасть вилізти на нього. Чи варто було зриватися? Але й залишатися на брилі було все одно, що самому всунути голову в пащеку звірові. Адже біль так розлютив хижака, що вже ніякі помахи довбні не змогли б його зупинити! Чи, може, лев схибить, знову посковзнеться на камені? Та на це хіба можна розраховувати?..

Юнак ще зробив два-три відчайдушних скоки, і раптом тріскотнявий гупіт з сліпучим ламаним вогнем і вітром повалив його додолу. «Все! Це — смерть!..» Та, на величезний подив, Е зовсім не відчув ніякого болю, і звір нібито кудись зник. Зате попереду з шумом і шалом під подувом дикого вітру і струменями косого дощу палало дерево. Палало, аж гоготіло. Червоний хвилястий язик вогню то стрімко вихоплювався сторч у небо, то, гнаний диким посвистом бурі, вигинався убік і там, відриваючись клаптями, згасав у пітьмі. Довкола стало видно як удень.

Е озирнувся. Неподалік ницьма лежав на животі лев, повалений звуком неймовірної сили, що породив страхітливі зблиски і непереборний вітер. Звір оторопіло прикипів очима до палаючого дерева, і здавалося, що острах, який змагав його, подолав усе — і біль, і запеклість, і шал. Небачено грізне видиво змусило лева забути про сотні перемог над рогатими та ікластими супротивцями і натомість відчути явне безсилля перед грізним явищем. Та враз хижак перевів свої повні вогню очі на юнака і, не зронивши й звуку, оскалив гострі ікла, але з місця не зважився рушити.

Е не повірив своїм очам: у ті страшні миттєвості, коли лев ось-ось мав звалити його з ніг, сталося неймовірне! Спершу юнакові здалося, що то саме хижак повалив його на камінь і що сліпучий спалах вогненної гілки і неймовірної сили тріск сталися від нещадного удару лева. Але, відразу ж оговтавшись і побачивши перед собою палаюче дерево, а позаду — лева, теж притиснутого до землі, юнак, на своє велике здивування, збагнув, що все зовсім не так, що, либонь, втрутилася якась могутня істота, втрутилася, щоб його порятувати. І хоча вона, та істота, й звалила його додолу, проте не обминула й лева.

Та лев тим часом наважився звестися на ноги. Звівся і юнак. І знову вони стали один перед одним, як два супротивці, чотириногий і двоногий. Лев підбадьорив себе риком. Тепер перед ним був не один войовник, а два, і один з них, а саме Вогонь, що жадібно поглинав дерево, видавався вельми страшним, незрозумілим і пекучим.