Юнак навіть не відчував болю в попечених пальцях, він напружено чекав, поки Вогонь вийде з вуглин і почне поглинати головешки. Довго чекав хлопець, приглядався до купи почорнілого гамузу, та ось дух Вогню почав густішати, він раз у раз струменів в обличчя, забивав подих і різав очі. Та Е радісно це зносив, бо тепер уже напевне знав — Вогонь оживе, він знову запалає!
Вогонь, сяйнувши спершу маленьким язичком, нарешті накинувся на поживу. Е прикладав руки до грудей і, відразу ж відриваючи їх і тремтливо простягаючи до Вогню, урочисто промовив:
— Вогонь — великий войовник!.. Коли Вогонь зривається з неба — хитається земля, тріскаються гори і великі уламки скель падають у глибокі прірви! Вогонь валить могутні дерева, Вогонь розбиває хмари! Вогонь нагонить жах на людей і на звірів! Але Вогонь може бути і добрим. Вогонь порятував Е. Молодий чак хоче укласти спілку з могутнім Вогнем!
Юнак замовк. Затамувавши подих, чекав якогось знаку від Вогню. Згоден Вогонь на спілку з Е чи ні?.. Вогонь, певне, гадає, що Е для нього надто квола істота! Однак і Е може стати у пригоді. Спілка завжди приносить користь обом… О, якби Е завжди мав такого захисника, як Вогонь!.. І Вогневі було б добре. Ось і зараз Е підкинув чорних недопалків. І Вогонь жадібно їх їсть. Чого ж могутній войовник не подає знаку?..
Е пильно приглядався до полум'я, вслухався в його задоволену мову. Вогонь жваво лопотів і кидав довкола гарячий дух. Потріскували головешки, хоча, напевне, уже були мертві. Чи то промовляє Вогонь? Адже ні мертва людина, ні забита тварина ніколи не подають жодного звуку, жодного стогону… Так і мертве дерево не може говорити. Це за допомогою мертвого дерева промовляє Вогонь. Але що саме?.. Хіба можна зрозуміти його мову? Він мусить подати якийсь знак. Інколи з котроїсь з головешок відскакувала розжарена вуглина. Це викликало страх. Бо вони летіли прямо на Е. Може, цим Вогонь дає знати, що не хоче мати такого спільника, як Е. Але ж чому він порятував його?..
І знічений Е знову заговорив уголос:
— Вогонь бачить, ще Е — молодий мисливець. Але молодик Е — вірний друг. І на полюванні — завзятий і кмітливий. Невдовзі він долатиме і великих звірів. У Е тверде слово і вірна душа. Він ніколи не зрадить того, хто його порятував!.. Тож хай Вогонь подасть знак — чи хоче він укласти спілку?..
Юнак замовк, напружено приглядаючись до кожного язика полум'я. Вони так само жадібно облизували розпечені боки своєї поживи і підстрибували один вище іншого, неначе танцювали. Чи, може, Вогонь своїм жвавим лопотінням висловлював згоду?.. Е не міг цього знати.
А довкола вже повипливало з сірої каламуті — дерева на суміжних горах, величезна плеската стіна скелі. Сизуваті, холодні після ночі, хмарки нерухомо висіли в небі. Туман мутними клубками сповзав з гір, відкриваючи все нові й нові краєвиди — щедро вмиті зливою бескиди, зелені верховіття дерев, щербаті верхи скель обабіч ущелин.
Догоряли головешки. Е відламував з мертвого дерева ще теплі штурпаки і кидав їх у багаття. Вони один по одному займалися і горіли з тріском. Незабаром Е повідломлював усе, що міг. Потім він метнувся на схили і приніс кілька оберемків сушняку, щоб щедро пригостити свого могутнього захисника. А той спочатку таємниче сичав, немов гадюка, потім задоволено пихтів своїм їдким духом, снуючи його то в один бік, то в другий, і, нарешті, спалахнув жвавим полум'ям.
— Вогонь житиме, житиме! — захоплено вигукував осиротілий юнак, вбачаючи у цій пломінкій силі свого єдиного друга і помічника.
ЧАСТИНА ДРУГА
У просторій печері збилося плем'я чаків. Зіщулені тіла, що попритулювалися одне до одного, видавалися суцільною чорною масою. Тільки під час спалахів небесних гілок, коли їхнє світло разом з диким посвистом вітру проникало всередину печери, можна було зазирнути у найглухіші закамарки. Погляди всіх були прикуті до входу — звідки насувалося щось грізне й страховинне. Гуркотнеча стояла неймовірна — від неї дрижали товстелезні стіни і склепіння, з розколин яких прямо на голови градом сипалися дрібні камінці та пісок. Далі вогненні різки почали так часто стьобати небо й землю, що в печері мерехтливе сліпуче сяйво не згасало ні на мить. Нараз у короткому проміжку тиші вихопився пронизливий голос матінки Уф: