Ось тепер То знатиме все! І юнак декількома стрибками, спритними і пружними, вискоч^ з на кам'яний гребінь і мало не скотився назад на схил від непомірного ляку. Біля обгорілого дерева, з якого розповзалися врізнобіч сині в'юнкі цівки диму, палав Вогонь!.. Язики полум'я наперебій відскакували від червоної купи головешок, здіймали високо над собою легенькі іскорки і висотували химерними рухливими вигинами свій дух у саме небо! То почув і тріск. Прямо в обличчя війнув терпкуватий дух Вогню — жахний, загрозливий! То схитнувся на місці, однак не міг відвести погляду від полум'я, яке не лише лякало, а й ніби притягувало, заворожувало. Раптом вітер схитнув вертку руку Вогню у бік То. Від ляку юнак відскочив. Здалося, що та рука хоче дотягнутися до нього і спалити. То причаївся за каменем. Пересилюючи ляк, юнак усе ж визирнув із засідки — рука полум'я знову шугала вгору, вона здіймалася вище обгорілого дерева, линула прямо в небо. Це трохи заспокоїло. «А сам Е хіба не тікав од Вогню?» — цей здогад остаточно привів до тями. Як він відразу про це не подумав? Тепер тільки лишалося наздогнати Е!.. Але умить згадалося і те, як нещодавно виходив Е з якоюсь ношею саме сюди, звідки мерехкотіли зловісні відсвіти, а їх, звичайно, розкидав Вогонь!.. Хіба і на цей раз Е повернеться сюди, де зовсім близько шугає у небо рука Вогню?.. Чи, може, Е усе ж тікав од Вогню? То не знав, на що зважитись — залишатись на місці, чекати повернення друга чи кинутись за ним навздогін?.. Так, наздогнати Е! І хай він усе пояснить!..
Але тільки-но То зірвався з місця, щоб податись услід Е, як несподівано тріснула суха гілка. Юнак знову причаївся. Чи не повертається друг?.. А може, підкрадається звір?.. Та ось віття кущів розсунулося, і з'явився Е з ношею поперед себе. Він ніс оберемок сухого гілляччя. Спереду, напохваті, рука стискала держак довбні.
Ось що носить його друг!.. І навіщо йому це гілляччя?.. Напевне, лаштуватиме з нього якийсь захисток? Здивуванню То не було меж, коли він побачив, що Е зовсім безбоязно підійшов до Вогню і обережно поклав принесене гілляччя прямо у червону пащеку полум'я. Вертка рука Вогню відразу ж сховалася за гілляччям, і з-під нього заснував урізнобіч густий синюватий дим. Невже його друг і брат заприятелював із Вогнем? Вогонь — запеклий ворог племені чаків, ворог усіх племен, які живуть під розпеченим колом, Вогонь — страшніший од звіра, страшніший від прудкої води і дужого вітру. Від єдиного подиху Вогню все живе корчиться і гине!.. Невже заприятелював Е з Вогнем?..
Тим часом з-під кинутого в червону пащеку гілляччя почали просотуватись язики полум'я. Е став перед закурілою купою навколішки. Дим пахтів йому в лице, оповивав усю його постать. Однак Е не боявся, запопадливо дивився на Вогонь, що знову оживав, щось шепотів до нього, благально наставляв долоні, притуляв їх до грудей і знову наставляв. Е вів з Вогнем якусь потаємну розмову.
Нарешті Вогонь, відкинувши високо вгору густий синій дух, шалено вихопився назовні, і в ранкове небо знову сягнула його вертка червона рука. І це зовсім не злякало Е. Він низько схилив голову, неначе віддавав усього себе на милість невідомої сили.
— Не бути Е вождем племені, — прошепотів То. — Е загинув!
Хлопець з жахом дивився на свого друга і брата. Як порятувати Е? Адже всього себе Е віддавав Вогню. А чи не домовлявся Е з Вогнем ще раніше?.. І чи не в помсту за вигнання Е Вогонь так запекло почав кидати вогненними гілками і потрясати кам'яною печерою?.. Вогонь хотів живцем засипати брилами усе плем'я! А потім показав у високості Е, показав могутнім, дужчим за лева! А тепер Е, либонь, дякує Вогневі за все це? А далі? Що станеться далі? Хіба Вогонь угамується на цьому? Е разом з Вогнем заповзявся знищити усе плем'я чаків?! І його, То, хочуть теж знищити?..
Лють закипала у грудях То. Юнак ладен був на все: крадькома підбігти до Е і несподіваним ударом розтрощити довбнею голову! Але, напевне, це не вдасться — Вогонь попередить свого сина. Вогонь бачить усе! Але ні!.. Треба спершу крикнути, крикнути гнівне слово! Хай Е почує це слово, а далі То готовий до двобою з Е і з Вогнем!… Хай загине То у нерівному бою, але хай Е і Вогонь знають, що він не боїться їх, він їх зневажає! І юнак умить здерся на камінь, випростався і гукнув на повну силу своїх легень:
— Го-го-го!.. То кидає гнівне слово до Е! Е здружився з Вогнем! Е віддає своє серце ворогові! То питає: чи не зробив Вогонь Е своїм сином? То більше не друг, більше не брат Е!
Хлопець замовк. Він чекав, що скаже Е. А той, уздрівши свого друга, вже йшов до нього. Йшов з довбнею, йшов швидко. Зупинився за кілька кроків, запитав: