— Чому То не хоче бути другом і братом? То мовчав.
— Вогонь порятував Е! — сказав тихо юнак. — Цей Вогонь — добрий! Він зла не заподіяв Е. Не заподіє і То.
Та в цю мить червона рука Вогню знову схитнулася — вона полинула до двох молодих чаків. І То зірвався з місця. Е подався за ним, спритно перестрибуючи через гостре каміння, випередив друга і став перед ним несхитною перепоною.
— Невже То хоче бути ворогом Е? — важко дихаючи, запитав Е. — А що казав То вночі?..
— Тепер у Е є новий друг і брат — Вогонь!
— Вогонь буде другом і братом і для То.
— Ні, То не хоче, не хоче!..
— То боїться Вогню?
— Вогонь — ворог чаків! То не любить Вогню! То і всі чаки бояться червоного страховиська!
— Але Вогонь порятував Е! — заперечив юнак і почав жваво розповідати, як вибіг з печери лев, як він розтрощив звірові лапу, як далі кинувся до дерева, сподіваючись порятуватись на ньому. Та несподівано з страшним гуркотом Вогонь запалив дерево і почав його їсти. Е боявся більше лева, ніж Вогню. Е підійшов до палаючого дерева, а лев побоявся Вогню. Лев утік.
— Е боровся з левом на землі чи на небі? — запитав То, який від запальної розповіді друга трохи прийшов до тями.
— Е боровся з левом на землі.
— То бачив Е на небі… Усі чаки бачили Е на небі.
— Бачили?.. Невже чакам усе було видно?
— Так, чаки бачили Е на небі! — повторив рішуче То.
— Е був на землі. А на небі боровся з левом якийсь велетень. Хто він — Е не знає.
— Велетень був схожий на Е!
— Велетень швидко зник, і Е його більше не бачив.
То дивувався. Він не знав, що робити. Надто все було неймовірне і незбагненне. То бачив на небі велетня, чаки бачили теж і сам Е бачив. Велетень розмахував довбнею. Лев злякався і втік. За Е заступився Вогонь! І ось він, цей Вогонь, простягає до неба свою вертку червону руку! Цей Вогонь став другом Е… Чи може таке бути? Це — нечуване диво!..
— Хай То не боїться Вогню! Хай То підійде ближче і побачить, що це не страшно, — вмовляв Е друга, а той немов прикипів до землі.
— Хіба може Вогонь бути добрим? — запитав нарешті здивовано. — Хай сьогодні Вогонь, може, і добрий, а згодом почне нищити ліс, звірів, людей!.. Вогонь почне випивати воду із струмків. І де він пройде, залишиться одна пустка…
Е наморщив чоло, натужно думав, що б ще сказати, аби схилити друга на свій бік. Нарешті він усміхнувся, він знав, що сказати і на це!
— Каменю Вогонь не їсть, лише розпікає. І ми не дамо Вогню зійти з каменю!
— Нас Вогонь не послухає! — стояв на своєму То. — Вогонь з вітром перелетить на дерева!.. І тоді його ніщо не спинить.
Е задумався — не знав, що сказати тепер. То, певне, має рацію.
— Хай Вогонь помре! — ще раз повторив То.
Е озирнувся — з-за камінної перепони Вогонь більше не кидав відсвітів, бо над землею з'явилося розпечене коло. Воно було червоне і не пекло очей. А вдень довго на нього дивитись не можна. Розпечене коло — теж Вогонь!.. Але не їсть ні дерев, ні звірів, ані людей!.. Лише гріє. Опівдні гріє до млості, до змори. І тоді все живе ховається у затінок. Але й тоді ніхто не боїться розпеченого кола! А цей Вогонь, що зараз жадібно пожирає гілки, так і поривається відірватися від землі, перелетіти на більшу поживу! Проте він, напевне, і не думатиме летіти, коли його не так щедро годувати. Тоді він не матиме сили відриватися клаптями і перекидатися на дерева! Тоді він сидітиме нишком на кам'яній місцині!
Е знову просвітлів. Ці думки видалися юнакові такими переконливими, що він відразу почав викладати їх другові.
— А навіщо нам Вогонь? — просто спитав непіддатливий друг. — Навіщо?..
— Як навіщо? — вигукнув Е, але відразу змовк, бо і сам не знав. І справді, навіщо їм Вогонь?.. Адже ще ніхто з чаків і в подумках ніколи не гадав удаватися до дружби з Вогнем, з цією злою силою, що все нищить на своєму шляху. Вогонь міг бути прихильний хіба що лише до одного Е, а не до всіх чаків. І, може, саме через те Вогонь заступився за нього, що всі зреклися його, вигнали з племені. Але ні, не всі зреклися! Хіба Ни зреклася Е? Або матінка Уф? Чи брати та сестри? І сам То не зрікся, хіба що зречеться зараз, коли Е повернеться до Вогню, щоб і далі годувати його!
Е відчував, що його вабить до Вогню, як вабить і до розпеченого кола, до його світла і тепла, до тієї млосної духоти, яку воно викликає, викотившись на середину неба. Е знав, що зараз має зробити вибір між Вогнем і То. Але ж якщо Вогонь має прихильність до Е, то хіба він виявить ворожість до його друга? Чи до матінки Уф, до сестер та братів? Отож треба якось прихилити То до Вогню! А як?..