Спускалися все нижче і нижче, але чим далі йшли, то все повільнішала хода. Небо не віддалялося від них, а неначе гналося за ними, насідало, притискало своїми важкими хмарами до каміння. Зігнане докупи громаддя хмар не знаходило собі ні шляху, ні простору, метушилося у тісняві, купчилося, настромлялося на шпилі, розпорюючи своє обважніле черево.
Довкола залягла тиша, немов у глибокій печері. Не чути було ні звіра, ні птаха — усе поховалося і принишкло у передчутті чогось страшного. Потягнуло холодною вогкістю, морок все щільніше затягував найближчі кам'яні виступи. На гори спадала пітьма.
Іти далі було б марним завзяттям, і юнаки зупинилися у невеличкій кам'янистій заглибині. Притиснувшись один до одного, ледве вмістилися на ще теплому камені.
Хлопці сполохано дивилися із заглибини назовні, хоч і не могли нічого розгледіти — щільний морок, душний і важкий, затулив небо і гори. Найбільше насторожувала і жахала моторошна тиша, яку в перший-ліпший подих мало виповнити громовиння могутніх істот, що вже здійняли над світом свої величезні довбні.
По спині То прокотився дрож. Е не міг не відчути його. То соромився того дрожу, бо не знав, як Е розцінить його. Ще подумає, що То труситься з ляку і втішатиме, немов хлопчиська!.. Однак Е мовчав. То щільніше притис до себе довбню, неначе вона могла перепинити шлях небесним страховиськам.
— Зараз промчать по небу могутні істоти! — першим озвався Е. — Їхні ноги торкатимуться гір, а руки палитимуть ліси.
— Е боїться їх?
— Е боїться… Вони страшні і грізні… Вони дружать з Вогнем, вони розкидають його по небу і по землі!
Те, що Е, як і всі чаки, боїться могутніх істот, можна було зрозуміти, але водночас це трохи дивувало То. Адже Е такий, що міг і не боятися тих. Істот, — не побоявся ж заприятелювати з лиховісним Вогнем! Вогонь лизав його руки, торкався обличчя…
— Е приятелював з Вогнем…
— Той Вогонь загинув, — промовив Е з жалем. — І невідомо ще, чи став би він другом. Е був безсилий його уберегти…
— Е не винен… Той Вогонь убили чаки.
— Але той Вогонь, — жваво сказав Е, метнувши погляд угору, — що на небі, чаки не вб'ють… Небесний Вогонь може помститися за свого брата, який зіскочив на землю…
— Е хоче, щоб він помстився?
— Ні, не всі чаки вороги Е, — заперечив юнак.
То знав, кого з чаків Е вважав своїми ворогами. Однак хіба небесний Вогонь розбиратиме, котрий з чаків друг, а котрий ні?.. Нищитиме він усякого, кого лиш зачепить своїм пекучим крилом!
— А вночі небесний Вогонь зазирав до печери, — журно мовив То. — Чаки тремтіли з жаху… Зараз, мабуть, теж тремтять. Тремтять і Ни, і матінка Уф, і сестри та брати…
— Хай То мовчить! — поривно перебив друга Е. — Хай мовчить!..
На небі ще не загримотів Вогонь, але юнак уже відчував його спекотний подих. Нараз Е здалося, що хоч яким нещадним є Вогонь, проте його ще, може, і вдасться ублагати збавити свою жорстокість і потугу. Усім тілом Е подався наперед, виставивши із заглибини розпрямлені угору долоні. З усіх легень юнак владно почав викрикувати у напрямі темного неба:
— О всемогутній небесний Вогню!.. До тебе гукає Е, що хотів заприятелювати з Вогнем, твоїм братом, який упав з неба!.. Е відчував до твого брата велику прихильність, та чаки бояться гарячих рук Вогню, а тому і не люблять його… Але вони ще, може, і заприятелюють колись з одним із твоїх братів! Пощади нерозумних чаків, що забили довбнями твого брата, пощади!
Услід за Е То хотілося теж проказати покірне слово «Пощади!», але враз, ніби у відповідь на слово друга, все навколо спалахнуло сліпучим полум'ям — засяяли хмари і гори, долини і урвища, все просвітилося так, що здавалося: простягни лише руку і доторкнешся до вершечків дерев, зубців скель, до самих прояснілих хмар. Але простягувати руку не зважився б жоден сміливець — ураз усе заволало таким диким гуком, що Е подався назад і вдарився спиною об камінь. То теж мало не4 вилетів із заглибини. Це була відповідь могутніх небесних істот — сердита, нещадна і жорстока. Та враз усе згасло, земля знову провалилась у темінь. Гук завмер, натомість потужно засвистів вітер, що, напевне, вихоплювався з ротів могутніх істот — вони вже були десь поблизу, однак ні Е, ні То їх не бачили зараз, та й раніше теж не доводилося їх уздрівати. Істоти дули з усіх сил, вони могли звалити з ніг будь-кого з чаків, не встояв би на ногах, мабуть, і сам вождь Ту, та й мало у якої тварини чи звіра вистачило б спромоги втриматися і на чотирьох ногах!..