Тим часом небесні істоти знову почали наввипередки кидати згори вогненні гілки, валячи десь у височині невидимі скелі. Раптом на землю полилося стільки води, що Е здалося, неначе він зненацька разом з То опинився на дні такої величезної водойми, яка вміщала в собі не лише долини і верхівки скель, але й саме небо. Небесні палаючі гілки просвічувалися крізь воду, переливаючись дивним сяйвом, проте гук ішов з неба не через воду — він вривався без будь-якої перешкоди, вільно і дико.
Юнаки притиснулися один до одного, чекали, коли могутні істоти втомляться і зроблять перепочинок. А ті й не думали втихомирюватися. Навпаки, вони ще більше розпалювались.
Повз ту заглибину, де сиділи юнаки, з гуркотом почала проноситися вода, — вийшовши зі струмка, вона підхоплювала по дорозі каменюки і гупала ними об стіни гори. Води прибувало все більше й більше. Зрештою вона почала перехлюпуватись у заглибину, сполоскувати ноги, далі сягнула колін… Юнаки випросталися як могли — вийти ж назовні не могли, бо там нісся потік такої сили, що годі було й боротися з ним! А вода шугала за спини, намагалася відштовхнути від стіни і вивалити юнаків у свою бурхливу круговерть. Хлопці щосили повпиралися руками й ногами в краї заглибини. Вода піднімалася ще вище.
— Вода добирається до шиї! — гукнув То.
— Хай То тримається!..
— Могутні істоти хочуть потопити нас!
— Хочуть!.. — тільки й мовив Е — ним оволоділо таке пекуче бажання будь-що перебороти пінястий потік, вистояти, вціліти, хоча він цілком усвідомлював, що коли вода заллє голови, то на цей раз уже ніякого порятунку не буде. — А ми не піддамося!
— Е уміє дихати у воді?
— Е уміє у воді не дихати! — проказав Е з такою певністю, що здивувався й сам.
— То цього не вміє…
— Хай То тримається!..
То більше ні про що не питав, нічого не говорив. Запеклість у голосі Е надавала йому впевненості, сили. Вода піднялась ще вище, і, щоб дихнути, юнакам треба було викидати з води голову.
— Хай То тримається! — ще раз гукнув Е.
— То триматиметься, поки буде чим дихати!..
Це були важкі подихи — за повітрям треба було спинатися усім тілом угору, а руки і ноги німіли в холодній воді, судомило в спині і в'язах. Та хлопці не здавалися. Нараз Е відчув, що до повітря почало легше дотягуватися, неначебто вода більше не прибувала, неначебто її ставало менше. Юнакові хотілося сказати про це То, але щоб промовити одно-друге слово, теж треба було мати силу, а її залишилося обмаль. Однак То, певне, і сам помітив, що кладеться на краще.
Кожен наступний подих ставав легшим, зате важчало тіло — його все трудніше було втримувати руками й ногами, які нібито понабрякали. Вода вирувала — тисла на спини, підштовхувала зісподу, норовила вирвати із заглибини і понести кам'яним руслом з гір на долину. Нарешті повінь почала помітно спадати.
— Гроза вщухає? — запитав То.
— Вщухає. Е вже став однією ногою на дно!
— Могутні істоти не хочуть, щоб Е і То загинули.
— Не хочуть, — сказав Е і раптом щосили закричав у напрямі отвору із заглибини: — Юнаки дякують могутнім істотам! Коли Е ще раз зустріне брата могутніх істот — подружить із ним!..
— Про якого брата говорить Е?
— Про Вогонь!
— Про Вогонь? — здивувався То. — Звідки Е знає, що Вогонь — брат могутніх істот?
— Е здогадується. Адже коли високо в небі гніваються могутні істоти, завжди з'являється Вогонь.
— І справді: Вогонь — брат могутніх істот!
— Вогонь падає з неба на землю, — жваво промовив Е. — І живе Вогонь на землі доти, поки має що їсти.
— Е каже правду.
Вода із заглибини вилилася так само швидко, як налилася. Понад руслом струмка все ще клекотів потік, але він помітно звужувався, стихав. Хлопці вийшли з своєї криївки. Настрій в обох був чудовий — пощастило уникнути вбивчої круговерті потоку. На небі просвітліло, листя дерев заблискотіло прозорими краплинами — у кожній жило малесеньке розпечене коло. Воно поблискувало доти, поки на небі сяяла їхня величезна подоба. Юнаки вигукували, радісно сміялися. Раптом То примовк, спохмурів — він дошкульно ляснув себе по нозі. Метнувся до заглибини, далі занишпорив довкола, зазираючи під кожен великий камінь.
— То не знаходить своєї довбні? — здогадався Е.
— Не знаходить! Бурхлива вода вкрала зброю То! — вигукнув юнак. — Украла і рибу!