Е повернувся до каменя, де незрушно спав То. Е вагався: будити його чи ні?.. Якщо він сам, Е, відпочив так добре, тоді друг, що проспав більше і спокійніше, уже теж, певне, встиг набратися нових сил. І Е, нахилившись над То, торкнувся його плеча. То відразу ж схопився. Е спритно відскочив, бо довбня То звелася вгору, неначе була частиною тіла юнака.
— Уже світанок! — вигукнув То. — Розпечене коло посилає своє світло на землю!.. Е всю ніч провартував! Чому ж Е не розбудив То? Чому?
Е не відповідав — йому соромно було зізнатися, що й він спав.
— Щойно пробіг Кудлань, — сказав Е, але То не дав йому закінчити.
— Кудлань пробіг? Е бачив Кудланя? Коли?
— Перед тим, як То схопився! Кудлань побіг туди, — і Е вказав напрям.
То кинувся туди. Спинившись перед величезним гранітним каменем, кілька разів покликав свого чотириногого друга, але той не прибіг на поклик. То повернувся сумний.
— Кудлань або забіг далеко, або не хоче з'являтися.
— Хай То не сумує, — сказав Е. — Коли Кудлань йде по слідах То і Е, то з'явиться ще не раз.
— З'явиться не раз! — зраділо вигукнув То. — Е не вигадує?
— Е не вигадує.
— Тоді Кудлань стане вірним другом То! — запально промовив То. — Чи не так?..
— Так, стане, — тільки й сказав Е. То помітив нерішучість Е.
— Хай Е поспить, поки не вийде з-за гір нове розпечене коло, — запропонував То.
— Е зараз не спатиме. То і Е негайно рушатимуть далі.
— Але ж зараз у Е, напевне, важкі повіки і хисткі ноги, — заперечив То.
— Зараз у Е легкі повіки і міцні ноги.
— Але ж Е не спав усю ніч! — уперто стояв на своєму То. — Звідкіля ж Е взяв силу? Чи вночі з неба прилітав Вогонь і вдихав у груди Е тепло і силу?..
Е глянув на друга широко відкритими очима: глузує То чи висловлює власний здогад?.. Проте наче в очах друга не зоріло зловтіхи. Чому ж друг згадав про Вогонь?.. Може, до нього самого він прилітав! Адже всю ніч То спокійно спав. А раптом і до нього прилітав Вогонь? І про це не залишилося й спогаду! Скільки разів уже бувало: те, що з'являється вві сні, на ранок безслідно щезає!.. І Е зненацька здалося — до нього таки справді прилітав небесний друг Вогонь! Це ж він приспав його так, що вві сні Е, напевно, все бачив і чув… Недаремно Е відразу ж схопився, коли мимо пробігав Кудлань!.. Так, до Е прилітав уночі Вогонь!
— То згадав про Вогонь, — звернувся Е до свого друга. — Що То хоче цим сказати?..
— То хоче сказати те, що вже сказав. Бо і самого То неначебто зігрівали крила Вогню! То їх так чітко бачив ось тут, поряд, але вони не пекли, а гріли… Та раптом Вогонь зірвався з місця і полинув угору… Після того То відчув холоднечу! Ось-ось прокинувся б і сам, коли б Е не розбудив…
То змовк, він чекав, що тепер скаже друг Е. А друг промовив таке:
— Уночі прилітав з неба Вогонь! — Розповідь То знищила остаточно всі його сумніви — хіба ж оті вогники у пітьмі не були теплими вісниками Вогню?.. А потім і сам великий Вогонь спалахнув! Але тоді Е спав уже і лише крізь сон відчував його!..
— Той Вогонь був братом того Вогню, котрого вбили довбнями чаки! — вигукнув То.
— Напевне…
— Значить, Е справді вірить, що Вогонь може стати другом двоногих?..
— Е вірить у це! — впевнено промовив юнак.
То і Е більше ні про що не говорили. Не приступали до поживи, не приходили до джерела. Вони рушили назустріч новому розпеченому колу, новому теплому дню…
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Невдовзі То вирушив до стійбища свого племені. Друга він залишив у надійному місці — на непомітному виступі скелі. Е виліз туди по витких стеблах, оброслих соковитим листям, що прикривало всю скелю.
День видався хмарний, але То знав, що розпечене коло вже, мабуть, підбилося під самий вершечок неба. То відчував голод. І хоча до стійбища чаків було вже зовсім близько, але юнак вирішив з'їсти шмат м'яса, який узяв з собою. Він виліз на високий камінь, з якого міг бачити все довкола. Поклав поряд свою неоковирну довбню, почав неквапно їсти. Як його зустрінуть чаки?