— Е — живий! Е — живий!..
— Стій, Ра! Вернись! — якомога гучніше вигукнув То, але хлопчина і не думав ні зупинятися, ні повертатися назад.
То шпурнув довбню вниз і сам теж швидко зісковзнув на землю, підібрав зброю і погнався за Ра. Але хлопчина так біг, що, певне, забув про все на світі, йому хотілося якнайшвидше добігти до своїх і сповістити малому й старому радісну новину.
Ре був здогадливіший. Він збагнув: То не хоче, щоб всі чаки знали про порятунок Е. Він кинувся братові навперейми.
Ра з радісним вереском уже біг поміж валунами, галасливо сповіщаючи:
— Е — живий!.. Е — живий!..
То, не добігши до валунів, зненацька зупинився, постояв мить на місці, а потім подався назад, шугнув за кущі і принишк там. Ре не знав, куди бігти — до То чи услід за братом? Дуже хотілося разом з ним побачити першу посмішку на обличчі матінки Уф, почути зраділі голоси Іч та Ін. Але Ре подолав це бажання — він рушив до То. Хотілося ще щось почути про Е, а головне: дізнатися, чому То не йде до чаків, чому сховався за кущі?
Хоча Ре зрозумів, що То боїться з'явитися серед чаків, а все ж запитав:
— Чому То сховався? Чому не йде до чаків?
— Бо То приніс звістку, що Е живий… А Ра розголосив її.
— Ра ошалів з радості, — сумно проказав Ре. — Він малюк ще… І так любить брата Е.
— Не зуміли То і Ре зупинити Ра! Тепер гнів чаків перекинеться на То.
— Так, адже То допомагав Е…
— І цього не потрібно було знати ні вождеві Ту, ні чакам, — промовив То. — Ось зараз вони кинуться шукати То! Ось що вчинив Ра!
— Що ж робитиме То? — жваво запитав Ре.
— Якщо шукатимуть То, він ховатиметься, щоб не знайшли, — почув у відповідь підліток.
З табору чаків долинули схвильовані голоси. Найсильніше пролунав болісний і нестримний, але водночас і просвітлілий та радісний зойк; він полинув у хмарне небо і розтанув там, докотився до гір і розбився об них, як переляканий птах.
— Це голос матінки Уф — уже почула новину, — майже пошепки промовив Ре, і в тиші, що настала за тим зойком, він запитав: — То ховатиметься?..
— Ховатиметься, а може, й тікатиме в гори, до Е! — відповів То.
— І Ре ховатиметься разом з То! — рішуче вигукнув підліток. — І Ре тікатиме разом з То!.. Тікатиме до Е!..
— Якби до нас приєдналися ще й інші юнаки! — жваво промовив То.
— Знайдуться такі! — ще рішучіше вигукнув Ре. — Ось, приміром, велетень Юк!
Перед зором То постав Юк: вищий од усіх юнаків щонайменше на цілу голову, з довгими дужими руками, він був справжнім гігантом. Щоправда, дещо вайлуватий і неповороткий. Та коли злили його, шалів до нестями. Дорослі мисливці не брали його на полювання, хоча молодий здоровань, узявши свою велику довбню, завжди йшов за ними, аж поки його не помічали і не завертали назад. Юк зупинявся, довго стояв на одному місці, гнівався, але далі не йшов.
То посміхнувся. Він мав добрі і теплі почуття до Юка. Адже і його не брали на полювання і не візьмуть ніколи. Тож хай тепер Юк приєднується до нового гурту, хай!.. І То промовив до Ре:
— Зараз Ре не ховатиметься разом з То, а повернеться до валунів за Юком та іншими охочими.
— То не жартує? — запитав Ре з недовір'ям.
— То не жартує.
— Ре приведе Юка, приведе всіх охочих до втечі! — запально промовив підліток. — Ре обов'язково приведе охочих!..
Проте на заваді стали події, що почали розгортатися на очах. З-за валунів з'явилася жінка. Поряд з нею біг підліток. То були матінка Уф і Ра. Певне, Уф захотіла сама побачити То, розпитати у нього про Е. Коли мати з сином пробігли стільки зростів, скільки пальців на обох руках, з становища вибіг ще цілий гурт юнаків, охочих до цікавих подій. Бігла серед них і чорнокоса Ни, і сестри Іч та Ін. Гурт юнаків наздогнав матінку Уф з сином, перегнав їх; Ни і сестри Е не змогли бігти так швидко, як увесь гурт, і, відставши від нього, бігли тепер разом з матінкою Уф і Ра.
Коли гурт юнаків підбігав до То і Ре, з обочини передгірної долини, ніби з-під землі, виросли мовчазні, але похмурі і страшні постаті чаків-мисливців. Вони, певне, ще тоді, коли юнаки вискочили з табору, кинулися їм навперейми відразу з двох боків. То зрозумів: чаки задумали оточити юнаків, перетнувши дорогу до гір. Треба було чимдуж кинутися і досягти передгір'я ще до того, як чаки, з'єднавшись, відріжуть дальший шлях.