— Ак хоче повернутися назад?
— Як усі повернуться, то й Ак.
— Юк, приміром, не хоче повертатись! — прогримів юнак-велетень. — Юк житиме в горах!
— Ру теж житиме у горах!..
— У горах живе Е, — промовив обережно То, бо ще не знав, чи схочуть юнаки рушити з ним.
— Ходімо до Е, ходімо швидше! — раптом зірвався з місця Ра.
Підвівся і Ре, але не встиг нічого сказати, бо знову заговорив То:
— Шлях не дуже далекий — дійдемо ще завидна. Юнаки мовчали.
— Але ж… — почав було Ак, та не докінчив.
— Що хоче сказати Ак? — запитав То.
— Мисливці кричали, що Е пристав до могутніх істот… Що могутні істоти допомагають Е…
— Коли Ак пристане до Е, то Аку теж допомагатимуть могутні істоти, — запевнив То.
Проте цього запевнення було замало. Воно викликало у юнаків збудження, неспокій. Усі посхоплювались. Могутні істоти! Усі: і мисливці, і жінки, і юнаки, і діти — страхалися їх, остерігалися, проте не схилялися перед ними, бо не любили. Не любили за те, що були могутні істоти недосяжні, що ніколи не з'являлися на люди, нехтували ними і, певне, теж не любили. Отож могутні істоти — ворожі сили, вони не тільки страхали, а й час від часу приносили тяжку покару і смерть. А тепер То пропонує їм, юнакам, піти до Е, який уклав з ними спілку!
— Могутні істоти!
— Допомагатимуть Аку!
— І Таму!
— І всім нам, юнакам! — загаласували молодики.
То зрозумів, що не слід було говорити про допомогу могутніх істот, а тому почав виправлятись:
— То лише так сказав! А насправді То не бачив коло Е ніяких могутніх істот… І з прірви порятували Е не могутні істоти, а сам То!
Юнаки позмовкали, а далі знову почали вигукувати:
— Сам То кричав уночі, що в хмарах з'явилася постать Е і що та постать бореться з левом!
— Так, усі чаки бачили ту постать Е!
— Могутні істоти зробили Е сильним!
— І, напевно, лютим!
— І хитрим!..
То відчував, що знову потрібно втрутитись у розмову.
— Той, що бився у хмарах з левом, міг бути і не Е! — сказав він.
— Е уклав спілку з Вогнем! — нарешті озвався Ак.
— А Вогонь хоче знищити усіх чаків! — підтримав Ака Там.
— Вогонь — злий ворог!
— Той Вогонь, з яким Е хотів укласти спілку, вже помер, — промовив То і, трохи подумавши, додав — Той Вогонь не вчинив ні Е, ні То ніякого зла… Той Вогонь забили довбнями мисливці…
Юнакам ще хотілося кричати, заперечувати, проте мовчали. Поглядали один на одного, ніби запитували: що далі робити, куди йти?
— А чому й не піти туди, де сидить Е, — сказав Юк. — Може, там і пожива припасена для втікачів?
— Пожива там є, — сказав То, згадавши про недоїдену тушу козла.
— Тоді, То, показуй дорогу! — гукнув Юк.
— Показуй дорогу, То, показуй! — дзвінко й радісно гукнули брати Ре і Ра.
— У гори! — гукнули дружно юнаки.
Понуро мовчав один тільки Ру, хоча очі його палали так само, як і в інших. Це спостеріг То, і йому забажалося почути голос Ру.
— Один Ру не промовив нічого…
Юнаки глянули на Ру, але це на нього не подіяло — він мовчав. Минуло кілька довгих подихів, а Ру і не збирався нічого відповідати, лише спідлоба сердито блискав очима то на одного, то на другого.
— Ру хоче повернутися до племені? — запитав Ек.
Ру мовчав.
— Відповідай! — ляснув Юк по плечу понурця.
Але і це не подіяло. Викликало лише сердитий кидок очима.
— Ру піде разом зі всіма! — вирішив за нього То.
Зненацька Ра щосили гукнув:
— Звір у щілині!..
Усі кинулися до виходу з щілини, але ніякого звіра там не побачили.
— Ра сказав неправду! — гукнули всі відразу.
— Ні, Ра сказав правду! — ще лункіше гукнув хлопець.
— Ра не збрехав! — мовив і То.
Впевнений вигук Ра навів його на здогад, що у щілині з'явився Кудлань, але, зачувши вереск, кинувся геть.
— То Кудлань! — додав То. — Чотириногий друг йшов по сліду То!
То був дуже радий з цього. Тішило, що Кудланя не вбили, а також те, що, коли він з'явився біля входу до щілини, значить, мисливців там уже немає — вони пішли геть. Однак поява собаки викликала зовсім інші почуття в юнаків. Перед ними, очевидно, знову замиготіли привиди могутніх істот, тріпотливі клапті язиків Вогню, і тому вони відразу залементували.
— Хіба ж того Кудланя не вбили мисливці? — спитав Там.
— Звір той ожив?
— Його оживили могутні істоти! — сказав Ак.
— Так, оживили! — додав Ек. — Звіра оживили могутні істоти, щоб він накинувся і на юнаків.
— Звіра, може, не вбили, а лише перебили йому лапу! — жваво вставив Ре.