— Це він, безперечно, це він! — вигукнула дівчинка. — Можу закластися, що це кіт Фелікс!.. Киць-киць-киць!..
Кіт вийшов з-поза куща, підійшов і досить нецеремонно скочив Кирпі на коліна. Кирпа погладила його по м’якій шерсті і спитала:
— Як це ви тут опинилися, сеньйоре Феліксе? Я гадала, що ви живете в Сполучених Штатах.
— Я мандрую, — відповів кіт, — вивчаю мишаче питання. Хочу визначити, в якій країні миші смачніші. Я навіть на дні моря вже побував, служив там при дворі у Принца Срібної Рибки. Я щойно від нього.
— Ви гляньте! Адже ми теж з ним знайомі! — зраділа Кирпа. — А він нічого не просив переказати?
— Просив, аякже. Він хоче познайомитися з Педріньйо. Просив сказати Педріньйо, що сьогодні приїде, щоб відрекомендуватись його бабусі.
— Кого його? Педріньйо чи Принца?
— Обох. Він вважає вашу бабусю за свою.
Кирпа розчулилася:
— Диви, Еміліє, який він люб’язний, сердечний і бабусю любить.
І, обернувшись до кота, сказала:
— А це правда, що він сьогодні приїде?
— Атож. Коли я виходив, Принц складав валізу, а коло під’їзда вже стояла парадна карета.
— А яка в нього валіза? — зацікавилася Емілія.
— Не потикайся з безглуздими запитаннями, Еміліє. урвала її Кирпа. — Краще піди скажи бабусі і тітоньці Настасії, що у нас сьогодні гості. Ну-бо, ходи, мерщій!
Лялька наприндилась, їй-бо зовсім не хотілося покидати компанію кота, і неохоче почвалала до будинку, все озираючись.
А Кирпа балакала зі своїм новим знайомим:
— Провадьте далі, сеньйоре Феліксе!
— Я не пам’ятаю, на чому я зупинився…
— В кареті…
— Ага. Карета його вже ждала. І лікар Слимак ждав, і майор Жаба. Всі ждали.
— І всі вони приїдуть?
— Всі.
— От чудово! — Кирпа заплескала в долоні.— Бабуся і тітонька Настасія не повірили тоді мені, дурненькі. Тепер вони на власні очі побачать наших друзів із Країни Прозорих Вод!
І вона гукнула ляльку, що була вже далеченько:
— Еміліє!
— Що?
— Куди це ти так «поспішаєш»?
— Ти ж сама мене послала.
— Вернись, серденько. Я навмисно.
Емілія повернулася, сердито тупочучи закаблуками.
— Слухай, — сказала Кирпа, — ми готуємо для бабусі великий сюрприз, і треба все погодити з Педріньйо. Поклич Педріньйо.
— Навмисно покликати?
— Ні, насправді поклич. І мерщій, одна нога тут, друга там.
Педріньйо прийшов, і всі почали обговорювати «сюрприз», яким мали здивувати сердешну бабусю. Кота Фелікса послано назустріч Принцові, щоб погодити з ним, о котрій саме годині йому приїхати… Кирпа попередила ляльку:
— Сюрприз буде наприкінці обіду. Але ти не роби таємниче лице, а то бабуся догадається…
За обідом все йшло гаразд, аж поки подали третє. Тут донна Бента поглянула на Емілію і сказала:
— Щось оці діти задумали. У Емілії занадто дурний вигляд.
Емілія зовсім не вміла брехати. А коли вже почне в брехунівку заїздити, то завжди переборщить, і тоді відразу помітно, що бреше. Тому, коли вона відкрила рота, щоб відповісти, Кирпа їй не дозволила:
— Мовчи, Еміліє!.. Нічого ми не задумали, бабусю. Емілія просто дурненька, тому й вигляд такий.
Але тут за вікном почувся якийсь гомін, і в двері легенько постукали: тук-тук-тук…
— Хто б це? — здивувалася донна Бента і гукнула в кухню: — Настасіє, поглянь, хто там стукає…
Негритянка з’явилася з дерев’яною ложкою в руці, пішла відчиняти, але перш зазирнула в шпарку: хто завітав. Поглянула, та так і завмерла. Стоїть — і не рушить.
— Ну що там, чадо непутяще? — спитала донна Бента занепокоєно.
— Лишенько мені! — вигукнула негритянка. — Кінець світу, сеньйоро!
— Та що таке, голубонько, кажіть-бо!..
— Та весь двір забруднили, сеньйоро! Тут тобі і риби, і краби, і слимаки, і ще різний морський харч. Чи я сплю, чи що?.. — І тітонька Настасія ущипнула себе за руку, щоб перевірити.
— Адже я казала, що сьогодні має статися незвичайне, — сказала донна Бента, надіваючи окуляри.
Вона підійшла до дверей, відсторонила тітоньку Настасію і також почала зазирати в шпарку. Так, дивуватися було з чого: тут зібралося все морське царство.
— Що це значить? — суворо запитала вона, обернувшись до Кирпи.
— Нічого такого, бабусю! Це Принц Срібна Рибка зі своїми придворними приїхав до нас у гості. Він дуже хоче познайомитися з господинею Будиночка Жовтого Дятла.
Донна Бента запитливо поглянула на тітоньку Настасію, але добра негритянка стояла, роззявивши рота з подиву, і мовчала.
— Та вони всі добрі люди, — вела далі Кирпа. — Ну що станеться, коли вони проведуть у нас один вечір? Вони нічого не поламають…