Емілія вклонилась і подякувала за люб’язність, хоча, сказати правду, це порівняння з рябою курочкою припало їй не зовсім до душі.
— Та що там краса! — втрутилася Кирпа. — Вона працьовита аж-аж. Уміє все робити. Добре варить, пере, читає, мов той професор. Емілія — це винятковий розум, запевняю вас.
— Чудово! Чудово! — вигукував граф.
— Вона ще вміє грати на патефоні, нявкати, як кицька, і непогано шиє. Це плаття, наприклад, вона шила сама.
Емілія, яка зовсім не вміла брехати, перебила Кирпу:
— Неправда, це плаття шила тітонька Настасія.
Кирпа непомітно смикнула її за рукав.
— Не звертайте уваги, графе. Емілія дуже скромна. Це плаття вона шила сама, навіть ні з ким не радилася, правда! Сама матерію вибирала, сама кроїла… І погляньте, наче влите. Еміліє, підведись і повернися!
Емілія підвелася зі свого стільця і кілька разів повернулася.
— Це, безумовно, не вихідне плаття, але цілком пристойне, — провадила далі Кирпа. — Емілія виросла на селі, ніколи навіть у місті не бувала, і ніхто її шити не вчив. Добрий покрій, як ви вважаєте?
Граф дивився, дивився і сказав:
— Сказати правду, я в цьому нічого не розумію. Але визнаю, що покрій гарний. Коротеньке, може…
— Ось і я те ж саме кажу, — жваво підхопила Кирпа, — я їй кажу: «Еміліє, може, короткувато…» Ну, а Рабіко, який у нього характер?
— Характер прекрасний, — відповідав граф. — Не б’ється, не лається. Хлопець ^.агідний. Любить спати на сонечку і шпортатися в землі…
Нараз Кирпа підморгнула ляльці, натякаючи на історію з чарівним перснем, якого шукає Рабіко, і Емілія остаточно повірила, що Рабіко — свиня не звичайна, а заворожена.
— У нього є лише одна вада, — вів далі граф: — Він їсть усе, що побачить. Коли що-небудь назорить, то і з’їсть не замислюючись.
Емілія поморщилась і втрутилася в розмову:
— Якщо ми поберемося, то він їстиме лише смачні потрави. Я не допущу, щоб мій чоловік їв усяку гидоту.
— Ти міркуєш дуже розумно, — сказала Кирпа, — а зараз вирішуй остаточно і сама. Ти хочеш піти заміж за маркіза де Рабіко чи ні?
Емілія засмутилася, що треба вирішувати остаточно і самій таке важливе питання.
Вона думала, думала, думала і неохоче сказала:
— Ну, хочу.
Кирпа заплескала в долоні:
— Браво! Все вирішено! Сеньйоре графе, обнімаю вашу невістку, майбутню маркізу де Рабіко…
Граф підвівся, схвильований. Він обняв Емілію і поцілував у чоло.
Емілія зажурилась і втекла. А втім, батько жениха їй нічого, сподобався. І не тільки їй. Граф де Кукурудзо взагалі прийшовся під масть у Будиночку Жовтого Дятла. Він був, як виявилося, вельми вчений: відразу ж захопився книжками донни Бенти і почав студіювати різні науки. Незабаром він уже був своєю людиною в компанії. Педріньйо, Кирпа, Емілія дуже його полюбили. І графа одностайно прийняли до Ордену Жовтого Дятла як вченого мудреця.
Розділ третій
Весілля Емілії
Ось уже тиждень, як Емілія наречена. Щовечора маркіз де Рабіко приходить відвідати її. Правда, Педріньйо раз у раз приводить цього шановного сеньйора за вухо, але все ж маркіз сидить не менш як півгодини і розповідає бувальщину зі свого життя…
Сказати по щирості, Рабіко, ставши женихом, зовсім не подумав змінити свій давній спосіб життя. Тільки-но зійшовши на поріг, він уже починав винюхувати по кутках — чи нема чого попоїсти. В загальну розмову він рідко заходив: подумаєш, ще етикету дотримуй! Ні, він для цього не годен!
Кінець кінцем Педріньйо розгнівався і почастував жениха стусаном:
— Іди-но погуляй, ось що!
Рабіко почухався, тричі сказав «хро!» — і відтоді вже не ходив у гості до нареченої, а просто копав рилом землю в садку, шукаючи чарівний перстень або черв’яків — то йому одному було відомо.
Емілію це дуже засмутило, вона зморщила ніс і сказала:
— Свиня ваш маркіз!
Та Кирпа насупилася:
— Еміліє, навчись шануватися. Так до жениха не ставляться… Скоро твоє весілля.
І ось нарешті настав день весілля. На стіл було подано кокосові коржики, солодке печиво, палений цукор — загалом, чи не забагато пригощення для товариства, в якому майже всі тільки удаватимуть, ніби їдять.
Педріньйо заслав святковий стіл під помаранчевим деревом у садку і розсадив гостей: тут були донна Бента, тітонька Настасія і кревні Емілії, представлені різними камінцями, уламками черепиці і шматочками хліба. Запросили і старого родича донни Бенти, який інколи приїжджав з міста, але тому що сьогодні він не приїхав, то замість нього на стілець посадили палицю.