Але першою її, як завжди, проспіває Полтава.
Пішов полк на визвольну війну – спорожніла Полтава. Не чути більше козацького гомону, самі жінки та діти лишилися. Та ще старі діди, котрі вже своє відкозакували… Минали дні. Уже й Зелена Клечальна неділя надійшла, а від Полтавського полку ні слуху ні духу. Ходять чутки, краєм до Полтави долітають: люто б'ється гетьман Хмель з ляхами, а коли козаки повернуться з перемогою, того ніхто не відає. Згодом завітали в Полтаву сліпі кобзарі, радісну вість принесли: під Корсунем Богдан Хмельницький на голову розбив війська коронного гетьмана Речі Посполитої Миколи Потоцького. Сам коронний гетьман, його заступник польний гетьман потрапили в полон і віддані татарам. Козаки захопили дев'ять тисяч жовнірів, всі обози, гармати, зброю… Війська Хмельницького, овіяні славною перемогою, як весняна вода, розлилися по Україні, виганяючи панів-ляхів. Велика визвольна війна України почалася.
Що не робила того дня Маруся, а перед очима полк на майдані стоїть. Ні-ні, та й озвуться в її серці слова: «Засвіт встали козаченьки…» Шепоче їх, а перед внутрішнім зором майдан, море списів, гостроверхих шапок…
Кобзарі співали:
Веселими були святки Тройці в Полтаві. Ждучи переможців додому, жіноцтво чепурило хати, у суботу дівчата ходили на оболонь до Ворскли за травою, долівки в хатах вистеляли. Ходила й Маруся за травою в берег і за чебрецем аж ген у степ. Затрусила долівку молодою травою з чебрецем, заквітчала хату зеленими гілочками, і наче помолоділа стара хатина Чураїв.
На Тройцю завітав до Чураїв міський війт Федір Суховий. Був то сутулий, старенький дідок з довгими срібними вусами, що звисали донизу, й каламутними від старості очима. Спираючись на ціпок, війт зайшов до хати, шапку зняв і глухим голосом проказав:
– Здорова була, Чураїхо, із святками, із Зеленою неділею!
– І ви будьте здорові, пане війте, – схопилася Горпина й заметушилася. – Прошу вас, проходьте до столу. Та на покуті сідайте, щоб старости в нас сиділи, бо дівку маю на виданні.
Метнулась до мисника, глечик принесла, питник з голубою каймою.
– Покуштуйте, пане війте, медку з нагоди святок.
– Від медку не відмовлюся, – жваво озвався війт, зручніше вмостився за столом. – Чого б і не повеселитись, вісті від батька Хмеля ідуть утішні. Під Жовтими Водами розбили козаки ляхів до ноги, під Корсунем їх вдруге поколошматили, аж цурки з них полетіли. Тепер, можна сказати, Україна вільна, всюди влада гетьмана та козаків встановлюється. Ще ляхи лишилися на Волині, Подолії та у Львові, тож гетьман і пішов їх з тих країв викишкувати. Ех, Горпино, витуримо ляхів за Віслу, свою владу козацьку утвердимо, ось тоді й заживемо у вольнім краї. А яке весілля твоїй Марусі відгуляємо – уся Полтава співатиме й танцюватиме.
– Ваші б слова, пане війте, та до Бога, – перехрестилась Горпина. – Та не щастить моїй дочці, літа минають, а вона самотня.
– Пішла б за Іскру Івана. Кращого чоловіка годі й шукати.
– І я так думаю, пане війте, але… – Горпина зам'ялась. – Інший у неї на мислі і на серці.
– З того іншого пуття не буде, – махнув війт рукою. – Дай Боже, щоб я помилився. Не покладаю на нього гніву, але й надії також.
– Марусі видніше…
– Воно й так, – погодився війт. – У цім ділі не присилуєш, серце не приневолиш. Тож хай сама вибирає, хто її серцю любіший. Славну маєш дочку, Горпино. А голос який у неї! Мовби людина й не здатна так співати, а бач… Скільки на світі живу, а кращого голосу, як у твоєї Марусі, ще не чув. За її здоровля!
Поставив питник на стіл, утерся рукою, з-за столу вийшов.
– Спасибі за гостину, буду збиратися. А це тобі даруночок козацький, – дістав капшук і висипав з нього на стіл ворошок талерів. – На нову хату…
– Пане війте! – жахнулась Горпина. – Що ви, Господь з вами!.. До смерті мене перелякали. У нас зроду таких грошей не водилося. Та мені за них треба цілий вік сорочки мережити.
– Подай ліпше ціпок, – попрохав війт. – Не за сорочки тобі дав. Пісні твоєї Марусі варті чистого злота. Тож вам з Марусею і є дарунок від козаків. На нову хату. Пан полковник ще як у похід вирушав, то велів мені за вдову Гордія Чурая турбуватися. Гордій, каже, за нашу волю голову зложив, а дочка його Україну піснями прославляє… Ось так, Горпино. І даю тобі злоті як війт, як влада наша козацька. Мусиш узяти, бо владу треба слухати. Та заодно покажи, де в тебе двері, бо я щось після медку такий веселий зробився, що й не второпаю, де поріг…