«Постривай, постривай, – зловтішно думала. – Ти ще, голубе, сам до мене прибіжиш…»
Жартуючи з парубками (а це був певний хід, щоб викликати ревність Гриця), Маруся непомітно кидала метким оком: як і гадала, в Бобренка ненадовго вистачило витримки… Він уже неспокійно совався, то бліднув, то червонів, бігав сполошеними очима по хаті, явно уникаючи зустрічатися поглядом з Марусею. Кусав губи. Ганна, відчуваючи настрій чоловіка, похмурніла й кам'яніла на лаві…
Зрештою Маруся нажартувавшись досхочу, впала на лаву між дівчатами, з кимось гомоніла, щось веселе розказувала (а що – й сама не пам'ятала), а сама зиркала на Гриневу дружину. Дивилась на неї доброзичливо і тим збивала її з пантелику. Ганна губилася в здогадках: чому це Маруся так мило до неї посміхається? З якої причини?
Та ось Гриць посміхнувся до дружини, як Марусі здалося, ніжно, пестливо, і щось на вухо їй прошепотів, торкаючись губами її рожевого вушка… І Ганна радо заусміхалась і теж шепнула йому щось на вухо.
«А зовсім же недавно отак до мене посміхався та клявся мені у вірності,» – зберігаючи на обличчі грайливу байдужість, подумала Маруся з тугою. І туга та була останньою тугою за Грицем. У ту мить наче буря здійнялася в її душі. Усе: ревнощі, ображене самолюбство, зрадливі клятви Гриця, згадка про нещасливе кохання, про нездійсненні мрії – усе завирувало й заклекотіло в душі і, не знаходячи виходу, пекло її сухим і болючим вогнем…
«Помщуся!.. За все відплачу разом! – думала, ледве стримуючи той клекіт в душі… – За зраду, за обіцянки! За зганьблене моє кохання, за неславу!..»
Парубки й дівчата почали перекидатися жартівливими пісеньками, Маруся й собі встряла в ту дружну перепалку, її дзвінкий голос, ніжний та світлий, з ледь вловимою печаллю, вмить узяв верх. Парубки вражено притихли, зачудовано прислухаючись до її голосу, дівчата легенько зітхали, бо такого незвичайного голосу ніхто з них не мав, хоча й вони у співах задніх не пасли…
А потім кинулись у танок. За хвилину в хаті творилося щось незвичайне: усі прохопилися в коло, загальне пожвавлення досягло такого рівня, що ніхто вже всидіти не міг. Хата ходила ходором. Маруся носилась, як вихор, заражаючи всіх своїм запалом. Не втерпів і Гриць. Забувши про молоду дружину, кинувся в гамірне коло, як з мосту у воду. Танцював, а сам думав, як би йому опинитися поруч з Марусею. Уже не криючись, шукав її очима. Та ось їх звело танцем, Гриць схопив її руку і стис – квапно і гаряче. Маруся не висмикнула руки, бачила близько себе його бліде, благальне лице, збуджені, відчайдушні очі. Вони молили, вони благали…
– Марусенько… – шепнув Гриць, як танцюристи на мить пригасли їх одне до одного. – Вийди… На одне лише слово. – Маруся заперечливо похитала головою, зберігаючи на розпашілому лиці ту чарівну посмішку, що зводила Гриця з розуму. – На греблю вийди… Хоч на часинку… Останній раз… Несила без тебе…
– А дружинонька? – шепнула дівчина.
– Без тебе я як без сонця.
– Пізно спохопився.
– Нічого з собою не вдію, – благав він. – Душа сколихнулась, як тебе побачив. Вийди…
– Тільки не на греблю. До мене приходь, Грицю. Завтра матері вдома не буде – приходь…
І, підхопивши якогось парубка, понеслася з ним у шаленому танку. А сама думала про зрадливця: «Ну ось ти й попався, як перепел у сітку…»
Коли танцювальний запал вщух, дівчата посідали на лаву під один бік, парубки під другий. Маруся вже не криючись дивилася на Гриця. Він теж не криючись їв її захопленими очима.
– Подружко, ти сьогодні як несамовита, – підсіла до неї Мелася й легенько обняла Марусю за плечі. – Скільки тебе знаю, а ще такою не бачила. Коли б парубком була, то неодмінно б у тебе закохалася.
Маруся слухала подругу, а сама звабливо посміхалася до Гриця, хоч у душі ледве стримувала до нього ненависть. Потім перевела погляд на Грицеву дружину. З Ганниної пихи не лишилося й сліду. Сиділа опустивши плечі й голову – пригнічена, розгублена.
«Відчула, що такою, як я, ти й на мить не здатна стати, – задоволено подумала Чураївна. – Тепер начувайся, супернице, Гриць уже в моїх руках. Хай і твоє серце поболить, як моє…»
Перекинула косу з-за спини на груди і дзвінким голосом повела пісню, вкладаючи в неї всю свою принаду, ніжність і звабу: