Сатирик Щедрін (князь Салтиков) написав кілька гарних коротеньких поезій в "Отечественных записках". Ми познакомили галицько-українську публічність з деякими його творами перекладом в "Правді". Шкода, що другі його поезії, як-от "История одного города", не мають вже такого інтересу! Щедрін там описує губернаторів, у котрих у голові не мозок, а машина коліс і котрі роблять уряд в губернії одним магічним словом: "расшибу"! (рознесу на шматочки).
Некрасов, народний великоруський поет, пише стихами, пише в "Отеч[ественных] записках" нове діло: "Кому на Руси жить хорошо?" Це діло Некрасова дуже слабе, негарне по своїй формі — казки, в котрій він хотів розв'язати те питання. Раз мужики, зібравшись, балакали об тім, кому на Русі найкраще жити: чи мужикові, чи панові, чи купцеві товстопузому, чи бояринові, чи цареві? Пішли вони по світу роздивлятись на життя людське, на гірке життя мужиче; підслухали в шинку, як розказували про своє життя люди; повстрічали поміщика на дорозі, і він їм почав розказувати про себе. Така фабула Некрасова, в котру він загортає свою думку. Діло не скінчене, скучне і не так інтересне, як показує заголовок. Некрасов — поет ліричний. Невеличкі поезії його — гарні, добре написані.
Більше повістей, путніх, вартих уваги, не знаходимо в журналах. І.Тургенєв написав невеличку містичну повісточку "Странная история" в "Вестник Европы" 1870 р., а граф А.Толстой, автор драм: "Иван Грозный" і "Михаил Федорович", написав нову драму "Борис Годунов" в "Вестник Европы". Вона є копія Шекспірових драм, дуже скучна, так що можна заснути, читаючи її. Великоруські журнали сповняють себе перекладами романів Шпільгагена, Ауербаха, По, Ґарібальді, Віктора Гюґо. Своя поезія не багата, як не багата і наука.
Ми маємо за дуже пригодне діло сказати в кінець сього огляду про галицьку газету "Слово" Дідицького і угорсько-ужгородський "Свт", бо вони служать хвостиками "Московских ведомостей" і "Голосу" і повинні ділити, чи по волі, чи по неволі, долю своїх перводжерел.
"Слово" і "Свт" видаються в Австрії не тільки по ідеях і по духу "Московских ведомостей", але навіть по їх наказу, по їх інструкції. Скажемо більше: "Слово" просто виписує повісті з Гоголя, а політичний відділ з "Московских ведомостей", змінивши часом что нащо, как на як і т. д. "Слово" Дідицького дише достоту обскурантним, слов'яноїдським, клерикальним, ультрамосковським духом, як і "Московские ведомости" або "Голос". Всі ідеї, все прямування остатніх можна знайти в першому. Тільки от що: поки "Слово" і "Свт" здужають погубити наш український язик і літературу, нехай вони самі попереду вивчаться писати й говорити по-великоруськи. Теперішній язик "Слова" і "Свту" — то таке чортовиння, така нісенітниця, яку може, не соромлячись, подавати публічності один тільки чоловік — ренеґат, котрому нема в світі ні совісти, ні чести!
На Україні виписують "Слово" і "Свт" як диковину, щоб нареготатись досить над такими чудовищами, врівні з котрими звісний поет Тредьяковськийне тільки не смішний, але просто порядний.
Пани редактори! говорю вам певне, що ви краще вже й не вивчитесь по-великоруськи. Ми вчились в великоруських школах змалку, не знали іншого язика, та й то так говоримо по-великоруськи, що нас впізнає кожний через нашу мову, чиї ми сини і яких батьків діти. Куди ж вам змосковщити цілий край, коли ви себе не можете "обрусить"?
В самій Росії вже падають ідеї московської старої партії. Уряд бачить, що не можна давити людей так страшно. А коли згасне ваше сонце, пане Дідицький, то вже настала й ваша пора згаснути навіки, бо ви — промінь того сонця. Язиком вашого "Слова" ніхто не говорить, бо він є мішанина усяких старих і нових язиків. Ідеї ваші йдуть, пруться проти шерсти всієї європейської цивілізації. Історія викидає за двері "Слово" і "Свт", бо вони їй непотрібні, бо не мають в собі нічого живущого, проповідують одну смерть і самі очевидячки помирають.
Нам подобаєт рости, вам же умалятися!
.