Прокуратор (стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, — вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
Меценат
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси.)
Чи ви давно по шлюбі?
Неріса
Перший місяць.
Меценат (до Антея)
О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
Антей
Так звичай еллінський жінкам велить.
Меценат
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеевої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!
(До Неріси)
Він різьбив із тебе?
Неріса
Так, пане.
Меценат
Що ж, ти й танцювати вмієш?
Неріса
Не знаю…
Меценат
Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?
Антей
Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.
Меценат
То я прийду колись до твого дому.
Антей
Се буде честь мені. Але не знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.
Меценат
Недобрий звичай ваш!
Антей
Такий він здавна, — не я його, преславний, встановив.
Прокуратор
Але ти радо з нього користаєш!
Меценат
Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.
Антей (щиро)
За се тобі я справді винен дяку!
Меценат
Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.
(До раба.)
Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодні я купив.
Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.
Антею, сяя ліра — дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева — індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.
Антей
Лиш еллінського в ній нема нічого?
Меценат
Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.
Антей (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай ліру, хлопче!
(Бере до рук ліру).
Ох, яка важка!
Меценат
Ти сам її держать не потребуєш,
На те є раб, Евтіме, на коліна! І так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.
Антей
Ні, їй не слід звикати до такого.
В своїй оселі я рабів не маю,
і прийдеться їй висіть на повітрі на ремінці.
Меценат
Рапсодів давніх спосіб!
Се дуже гарно! Почепи, Евтіме,
її отам, де тая лампа висить.
Евтім чіпляє ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду.
Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.
Хілон (до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)
Товариші! Мовчіть! Антей заграв!
Федон
Антею! Заспівай епіталаму!
Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза.
Меценат
Антею, що тобі? Чи ти недужий?
Чи, може, ліра ся тобі незручна?
Неріса (до Мецената, озиваючись від порога)
Мій чоловік недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо і ніжно.)
Антею, ти зовсім не розважаєш своєї сили. Краще вже дозволь мені за тебе доказати вдячність преславному. Хоч я не танцівниця, та потанцюю, як в Танагрі звичай, як матінка навчила. Хай пробачать.
Меценат
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще, якби в особах ваших поєднались музика і танець в одно подружжя.
Антей