Антей
Вступити хоче в хор панегіристів.
Евфрозіна
Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
Антей
А таланом всіх переважив, мовби на наругу!
Евфрозіна
Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає, не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із «Антігони» Гемонову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала!
Антей (з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антігона!
Здається, я б Хілонові пробачив, якби він вчинок свій зробив для того, щоб вивести з біди таку сестру.
Евфрозіна
Зате вже я сестрі тій не простила б!
Антей
О, ти б не прийняла ні сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем, то тільки задля тебе.
Евфрозіна
І даремне, бо я того не хочу.
(Сміється.)
Мама зараз мені б за гроші жениха купила,
і, певне, то було б лихе придбання.
Антей
Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить…
Евфрозіна
Від злиднів? А де ж ти бачиш їх?
Антей
Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.
Евфрозіна
І мамі ж, і Нерісі.
Антей
Ні, ти знаєш… Матуся відробила вже своє… Що ж до Неріси…
Евфрозіна
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?
Антей
Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею… Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?
Евфрозіна
Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму — я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.
Антей
Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?
Евфрозіна
Алоллон один з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя… А поки Алоллон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.
Антей (з усміхом)
Я не безславний, хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Ніке!
Евфрозіна
Ніке мусить свою роботу знати. Постривай,
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягши руку з вінцем.)
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Неріса (молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)
Се що таке?
Евфрозіна засоромлена зіскакує з постаменту.
Антей
Се Ніке увінчала свого поета. А коли й харіта йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним.
Евфрозіна (почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси)
Троянда он цвіте…
(До Антея.)
Одначе Ніке до кухні мусить — помогти матусі, — бо в нас сьогодні оргія правдива: купили риби, а якраз нам тітка дала вина і пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяників, то й Меценат на оргію позаздрить!
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея.)
Неріса
Чудна та Евфрозіна — все їй смішки!
Антей
Що ж, молода.
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши.)
Неріса
Та я ж, либонь, молодша, проте…
Антей
«Проте часами химерую», — так хтіла ти сказати?
(Сміючись, обіймає її, вона здержано приймає його пестощі.)
Що тобі?
Нездужаєш, чи хто тебе образив?
Неріса
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди напам'ять вивчили оту промову про викуп мій, про посаг Евфрозіни, що мати виголошує щодня.
Антей
Уже й щодня!
Неріса
Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись у вічі Евфрозіні.
Антей
Евфрозіна тебе ні в чім не винуватить.
Неріса
Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона…
Антей
Нерісочко! От се вже справді сором, — підслухати, а потім ще й корити.