І вона вийшла з кімнати, а міс Блендіш вткнула голову у подушки та гірко заплакала.
5
Едді витріщився на тіло Хейні, відчуваючи, як піт спікає його обличчям. Якби зараз сюди ввійшли копи, то у нього було б до біса проблем, подумав Едді. Він швидко оглянув кімнату. Слідів боротьби не видно. Виглядало на те, що хтось просто постукав у двері, Хейні відчинив, і тут його й прикінчили. Судячи з маленької дірки у голові Хейні, його вбили з пістолета 25-го калібру — суто жіночої зброї.
Він торкнувся руки Хейні — вона була ще теплою. Отже, його вбили не більш як півгодини тому.
Едді визирнув у коридор: Флінн усе ще пильнував сходи. Тоді Едді вийшов із номера і, добре подумавши, ретельно витер дверну ручку носовичком. Потім підійшов до дверей 243-го номера і натиснув на клямку. Двері були зачинені, тому він постукав. Флінн через увесь коридор спостерігав за ним. Едді постукав знову. Жодної відповіді. Тоді він приклав вухо до дверей і почув, як відчиняють вікно.
— Агов, ви там! — неголосно покликав Едді. — Нужбо, відчиніть!
Тишу ночі прорізав несамовитий жіночий крик. Схоже, що жінка з 243-го номера висунулася з вікна і тепер щосили волала.
Едді відскочив від дверей.
— Тікаймо! — закричав Флінн. — Забираймося звідси!
Едді підбіг до нього, і вони помчали сходами вниз.
— Зачекай-но! — раптом прошипів Флінн, схопивши Едді за руку. Він глянув униз, Едді зиркнув також — поверх плеча Флінна. Двоє копів із пістолетами в руках стояли у вестибюлі. Зненацька ті рушили у бік сходів і почали підійматися.
Едді з Флінном крутнулися і побігли на третій поверх. Вони чули, як кричать люди і брязкають двері.
— На дах! — задихаючись, крикнув Едді.
Вони побігли, чуючи за спинами тупіт ніг копів. Коли пробігали довгим коридором, найближчі до них двері зненацька відчинилися, і переляканий чоловік висунув голову з номера. Флінн на ходу вдарив його пістолетом — чоловік упав, а з кімнати почулися жіночі крики.
У кінці коридору виявилися двері, що вели на дах, та вони були замкнені. Тоді Флінн двічі вистрелив у замок і ногою вибив двері. Звук пострілів у замкненому просторі оглушив їх. Задихаючись, вони викарабкалися на плаский дах — у прохолоду нічного повітря.
Підбігши до краю даху, вони перестрибнули на покрівлю сусіднього будинку — у п’ятнадцяти ярдах нижче. Світла місяця, що заховався за хмарами, було цілком достатньо, щоб орієнтуватись у темряві.
Вони вичекали трохи, намагаючись збагнути, що робити далі.
— Нам краще розділитися, — сказав Едді. — Ти йди наліво, а я — направо. Побачимося!
Флінн почав віддалятися від Едді. Раптом почувся крик, і Флінн обернувся — саме вчасно, аби зауважити темні фігури, що з’явилися на даху готелю. Флінн вистрелив, і одна з постатей впала, а сам він розчинився у темряві.
Сховавшись за рядом димарів, Едді зупинився перепочити й поглянути вниз. Люди вискакували з навколишніх будинків і купками збиралися на вулиці. Під’їхала поліцейська машина, і звідтіля висипало четверо копів. Вони проштовхувались крізь натовп до входу в готель. Десь здалеку почулося виття поліцейської сирени.
Едді перестрибнув на сусідню крівлю. Скрадаючись у темряві, він часом озирався. Дах готелю тепер аж кишів рухомими тінями. Десь зовсім поруч пролунав постріл — і одна з тіней зникла.
Едді стояв, вагаючись. Здається, жоден із копів не переслідував його, адже всі зосередилися на Фліннові. Едді криво посміхнувся: а це таки була непогана думка — розділитися.
Він тихо подався до слухового віконця. Найкраще залізти в будинок і перечекати там, допоки все не стихне.
Зненацька з-за димаря вийшов коп. Обидва чоловіки мовчки дивилися один на одного, заклякнувши на мить від несподіванки і страху. Коп, оговтавшись першим, звів пістолет, але Едді виявився моторнішим, руків’ям вдаривши копа по голові. Поліцейський похитнувся і впустив свою зброю. Едді міг би його застрелити, але добре знав, що звук пострілу неодмінно приверне увагу.
Він стрибнув уперед, отримав від копа сильний удар в обличчя і знову рукояткою вперіщив тому по голові. Однак коп був міцний і налаштований войовниче, тому спробував витягти свій важкий кийок. Вони з Едді зчепилися. Якусь мить борюкалися, а тоді Едді кулаком вдарив поліцейського. Коли той знову пішов у наступ, Едді зайшов збоку і завдав копові нищівного удару пістолетом по голові. Той рухнув, мов підкошений.
Важко дихаючи, Едді стурбовано роззирнувся. Десь вдалині чулася стрілянина. Едді хутко побіг до слухового віконця і смикнув його. Болт, на якому воно трималося, був іржавий і відразу ж зламався. Едді зазирнув у темряву віконця, потім спустив туди ноги і сплигнув. Витяг ліхтарик і оглянув приміщення. Там було повно коробок, валіз та старих меблів. Прокравшись до дверей, він обережно відчинив їх і визирнув у темний коридор. Прислухався, а тоді повільно досяг сходів. Вимкнув ліхтарик і почав спускатися.
Оглушливо вили поліцейські сирени. Чувся тупіт ніг. Десь удалині лунали постріли. Спустившись на один сходовий марш, Едді глянув униз, перехилившись через поручні, і побачив трьох копів, які кинулися йому назустріч.
Піт стікав з обличчя Едді. Щось стає надто гаряче, подумав він.
Чоловік крутнувся і безшумно заскочив у найближчу кімнату. Вона була освітлена, й Едді побачив жінку, точніше її спину в піжамі та ноги, — вона висунулася з вікна, витріщаючись на безлад, який панував на вулиці. Але й цього було достатньо, аби зауважити, що в жінки гарна фігура.
Едді зачинив двері і, тихенько підкравшись до жінки, став зовсім близько, вичікуючи. Вона, певно, відчула його присутність, бо зненацька напружилася й обернулась.
Едді плигнув на неї, однією рукою затуливши рот, а іншою схопивши за зап’ястя.
— Лише пікни — і я зверну тобі шию, — пообіцяв він, притискаючи її до себе. Вона витріщилася на нього великими блакитними очима. Це була ще зовсім дитина: мала не більше вісімнадцяти. Вона була така налякана, що ледь не зімліла.
— Заспокойся! — сказав він. — Я тебе не скривджу, якщо не здійматимеш шуму.
Вона важко сперлася на нього, заплющивши очі. Було чути гамір голосів і тупіт ніг на сходах.
Едді легенько труснув дівчину.
— За мною женеться поліція, — сказав він. — Буде краще, якщо ти не здійматимеш галасу і робитимеш те, що я скажу. Ну ж бо, шуруй у ліжко!
Він відніс її на ліжко і вкрив простирадлом.
— Лежи тихо, — попередив Едді й обережно забрав руку з її рота.
— Я... Я не кричатиму, — пошепки озвалась вона, не зводячи з Едді очей.
— Чемна дівчинка!
Він вимкнув світло, й кімната поринула в темряву. Він ліг на підлогу за ліжком, подалі від дверей.
— Якщо вони зайдуть сюди і знайдуть мене, — сказав він, витягаючи пістолет, — тут зчиниться стрілянина, і тебе можуть поранити. Тому не роби нічого такого...
— Не буду, — пообіцяла дівчина, і тепер в її голосі звучало більше впевненості.
Він чув, як десь відчиняються двері і якісь люди схвильовано перемовляються між собою. Було схоже, що копи обходять кімнату за кімнатою.
— Твоє діло, мала, ввести їх в оману, коли вони сюди зайдуть, — озвався Едді уже з підлоги.
Його рука ковзнула під простирадло і потисла її руку. Він здивувався, коли дівчина відповіла на його потиск, — подумки Едді привітав себе з невеличкою перемогою.
— Тобі не слід мене боятися!
— А я й не боюся, — озвалася вона.
Вони лежали, очікуючи. Едді чув її пришвидшене дихання та власне серцебиття.
Раптом у коридорі почулися важкі кроки, а тоді двері обережно відчинилися. Едді підняв пістолет. Дівчина міцно вчепилася у його руку. Світло потужного ліхтарика застрибало кімнатою, і дівчина ледь скрикнула.
— Хто там? — тремтячим голосом запитала вона.
Світло впало на неї.
— Поліція, — гаркнув голос позаду ліхтарика. — Ви тут сама?
— Т-так, а що сталося?
— Ми розшукуємо двох озброєних бандитів, — сказав коп. — Вам нема чого боятися, проте краще замкніть свої двері, міс!