Мейсі стенула плечима. Їй зовсім не було шкода, що побачення відмінялося. Не така-то вже й втіха зустрічатися з Флінном — він завжди розпускав руки.
Вона накинула плащик. Час було обідати, а вона була голодна. Дівчина кивнула Мак-Ґовану, швейцару-вибивайлові, та спустилася сходами.
— Побачимося близько дев’ятої, Маку, — сказала вона. — Маю намір підпсувати трохи фігуру.
Мак-Ґован вишкірився, дивлячись, як вона, похитуючи стегнами, спускається сходами.
Мейсі завжди ходила обідати в одне й те саме місце. Там були найкращі гамбургери — до того ж зовсім недалеко від клубу.
Рокко знав про її звички, тож, опинившись поруч, вирішив також завітати туди. Якщо як слід повести розмову з тією лялечкою, то з неї можна буде щось витягти, подумав він. Вона не справляла враження говіркої, однак, можливо, йому вдасться довідатись щось цінне про Ма.
Йдучи у ресторанчик, Рокко помітив знайомий «додж», який застряг в автомобільній тисняві, і був здивований, побачивши в ньому Сліма разом із Флінном та Воппі. «Цікаво, куди це вони їдуть?» — подумав він.
Рокко знайшов Мейсі за бічним столиком — вона саме уважно вивчала меню.
— Привіт, красуне! — озвався він. — Можна пригостити тебе ленчем?
Мейсі підвела голову і всміхнулася йому. Вона знала, що Рокко колись був власником клубу «Парадиз», і їй стало приємно, що він звернув на неї увагу.
— Я цьому не опиратимусь, — грайливо відповіла дівчина. — Завжди рада компанії.
Рокко підсунув до себе стілець і сів. Ноги в нього аж гули, а ступні нестерпно пекли — він мав важкий ранок, але нарешті впорався із сьогоднішньою роботою.
Він замовив фірмовий обід для себе та крабовий салат для Мейсі.
— То як ідуть справи у клубі, мала? — поцікавився він. — Усе гаразд?
— Звісно, — відповіла Мейсі. — Гадаю, вони загрібають гроші лопатою, — зітхнувши, вона продовжила: — От якби хоч трохи й мені перепадало! А я отримую якихось паршивих тридцять баксів та жалюгідні чайові, на які мушу ще й купляти собі уніформу!
— А я гадав, тобі платять більше. Із такими формами, як у тебе, ти могла би й краще заробляти у тому кублі.
Мейсі обурилася.
— Я не хотіла б, щоб одного дня мене знайшли мертвою в котромусь із номерів. Думала, ви про мене кращої думки.
— Вибач, що помилився, — перепросив Рокко.
Подали їжу, і якийсь час вони обідали мовчки. Вряди-годи Рокко дивився на дівчину, подумки вирішуючи, як краще до неї підступитися. Із сумом він нарешті констатував: єдине, що її цікавить, це гроші.
Покінчивши з обідом, Мейсі задоволено відкинулась на стільці.
— Це було смачно. Ти милий!
— Так, не такий я вже й поганий, — скромно підтвердив Рокко. — Послухай-но, мала, чому б тобі не заробити ще тридцять баксів?
Мейсі підозріливо глянула на нього.
— А що треба робити?
Він поплескав її по руці.
— Це не те, про що ти подумала, лише суто ділова пропозиція. Ходімо до мене й усе обговоримо.
— Ні, дякую! — твердо сказала Мейсі. — Я не раз уже це чула.
Рокко вдав шокованого.
— Ти не так мене зрозуміла, мала! У мене є пропозиція, яку я хотів би з тобою обговорити: для тебе це спосіб підзаробити ще якусь тридцятку на тиждень. Але якщо тебе це не цікавить...
— Тридцять доларів на тиждень?! — Мейсі випросталася. — Чому б нам не обговорити це просто зараз?
Рокко заперечно хитнув головою, зводячись на ноги.
— Це суто конфіденційно, але забудьмо! Я знайду когось іншого — не такого полохливого, — хто зробить це для мене.
І він знаком прикликав офіціанта, аби розплатитися за обід, витягши при цьому велику пачку купюр, щоб Мейсі могла їх побачити. Сховавши пачку в кишеню, він зауважив, як жадібно Мейсі гляділа на гроші.
— Ну що ж, дякую за компанію! Бувай!
— Агов! Не квапся так! Може, я ще й передумаю. То де ти живеш?
— Просто за рогом, у двох хвилинах ходьби звідси.
Мейсі завагалася, потім підвелася.
— Як же ж ми, бідні дівчата, маємо ризикувати, аби заробити зайвий долар! — сказала вона. — Гаразд, але пам’ятай — нічого такого!..
— Це навіть не спадало мені на думку! — збрехав Рокко.
У нього було зручне маленьке помешкання на третьому поверсі над заправкою з гаражем — із чорним входом із двору, де була стоянка.
Мейсі приємно здивувало, з яким смаком він об-лаштував свою велику спальню-вітальню. Меблі були зі світлого дуба. Кілька килимків острівцями розкидані на полірованій підлозі. Стільці — великі та м’які. На широчезному дивані цілком могло поміститися четверо, а то й п’ятеро. Усюди чистота.
Мейсі стояла, витріщившись на диван.
— Це круто для такого хлопця, як ти, еге ж? — зронила вона, скидаючи плащик. — Боюся, що ти на цьому дивані виглядаєш, наче подорожній у пустелі.
— Ти би вельми здивувалась, якби знала, що відбувається на цьому ліжку, — підморгнув їй Рокко. — У мене тут повно місця для різних маневрів.
— Гадаю, так воно і є. Можу лише здогадуватись, — захоплено сказала Мейсі і дурнувато захихотіла.
Поки вона роздивлялася кімнату, Рокко змішав два віскі.
— Сідай же, бебі! — припросив він. — Маю до тебе ділову розмову.
Мейсі опустилася в одне з великих зручних крісел. Воно було таке глибоке, що її коліна опинилися вище голови.
Рокко подав їй склянку і зацікавлено зиркнув на те, що відкривалось його погляду з того місця, де він стояв.
— Ну, кажи вже, — промовила Мейсі. — Я уважно слухаю.
Рокко заохочувально хитнув склянкою в її бік. Мейсі відпила половину, відхекуючись.
— Я би сказала, що це може звалити з ніг навіть вагітного мула!
— Ти так думаєш? — сказав Рокко і поплескав її по коліну. — Але ж ти — не вагітний мул!
Мейсі захихотіла. Їй нечасто випадала нагода пити справжнє шотландське віскі. Коли Рокко запропонував їй сигарету, вона залпом осушила склянку.
— Я наллю тобі ще, — припросив Рокко, беручи в неї склянку і підходячи до бару.
— Але трошки, — відповіла Мейсі, зручніше вмощуючись у кріслі. — Інакше я геть захмелію.
— Ну то й що? — спитав Рокко, щедро плюснувши їй подвійну порцію віскі й лише трохи розбавивши його содовою. Простягнувши їй склянку, він всівся навпроти.
— Мені потрібна тямуща дівчина, котра б зібрала для мене деяку інформацію. Але це між нами, мала. Хочу щось відкопати на банду Ґріссонів. Ти ж працюєш на них, тому змогла би добути те, що мені потрібно.
Мейсі така пропозиція зовсім не сподобалась. Вона боялася Ма Ґріссон. Гратися з Ма могло бути небезпечно. Мейсі випила ще трохи віскі, намагаючись тим часом думати. Їй нелегко давалась будь-яка розумова діяльність. Рокко майже чув, як поскрипують її звивини.
— Якщо тобі не подобається моя пропозиція — забудьмо про неї. Натомість послухаймо кілька платівок: у мене велика джазова фонотека. Але якщо все-таки надумаєш заробити додаткові тридцять баксів на тиждень — прошу дуже!
— А якого роду інформація тобі потрібна? — обережно поцікавилася Мейсі.
— Я не перебірливий, — відповів він. — Відколи Ма почала заправляти клубом, я там не був. Може, у клубі відбувається щось незаконне?
Мейсі легенько відригнула.
— Багато чого, — озвалась вона. — Я страшенно нервую, коли там трапляються поліцейські облави.
— Не будь такою сором’язливою, — провадив далі Рокко. — Хотілось би якихось фактів.
Мейсі тицьнула у нього пальцем.
— Спочатку гроші, розумнику!
Рокко зітхнув. Теперішні жінки, здається, думають лише про гроші. Він витяг пачку банкнот, відрахував двадцять одну купюру і простягнув гроші Мейсі.
— Я довіряю тобі, серденько, — сказав він, розмірковуючи, чи не будуть ці гроші викинуті на вітер. — Ну, тепер кажи вже щось.
Мейсі допила своє віскі. У голові в неї паморочилося.
— Дай-но подумати... — нахмурившись, вона втупилася в стелю. — У клубі є стіл для гри в рулетку. Це ж незаконно, правда? Наверху у них бордель. Це також незаконно. Але я скажу тобі ще дещо. Усі двері в клубі зроблені зі сталі. Такі ж і жалюзі на вікнах. Поки копи прорвуться у клуб — уже не буде ніде й нічого.