- Ну… як то… ти знаєш… ну, у мене теж була жінка, старша за мене на десять років… і… ну, вона мене заїбала в прямому сенсі: по п’ять палок за ніч! Я пішов від неї, бо дуже втомився… ну, тіпа, я не міг більше нічого робити після неї, а вона хотіла весь час… може, вона, ну тіпа як підживлювалася від мене енергетично? мені її зараз не вистачає… - Лисий довірливо дивиться на Мрію й дедалі більше губиться у своїх поясненнях.
- Ну, а запитати про що хотів?
- Ну, не знаю… це як… ну, от чому…
- Та я не знаю, чому… (Може, та жінка весь час хотіла, бо не кінчала? - ледь не вихопилося у Мрії). Я Флеша не заябую… скорше - він мене… - Мрія похмурніє, згадавши сьогод нішній вечір. Нею раптом оволодіває п’яний пафос: їй хочеться позбавити Лисого його комплексів, його тяжких роздумів, й вона із запалом виголошує: «Ніхто не знає, чому зустрічаються й трахаються люди. І для тих, між ким існує вирва у десять років, це - така сама містика, як і для усіх решти! Ти запитуєш себе:
«Чим я її зацікавив?» про ту свою жінку, або, скажімо: «Чим Флеш міг зацікавити Мрію?», і нічого, окрім сексу з юним сильним здоровим тілом або енергетичного вампіризму тобі не спадає на думку. Розумієш, пристрасть, як на мене, взагалі не має пояснення. Це як магнітні бурі. І тут не можуть, принаймні для мене, щось важити інтелект, досвід чи матеріальний стан так само, як і вік, і національність, і колір шкіри. Ти гадаєш, що ви для нас малі, дурні й нецікаві. Це - інтелектуальний расизм, віковий расизм. Ти гадаєш, що справа лише в механіці й енергетиці. Це - сексуальний, енергетичний шовінізм. Для мене вік, рівень інтелекту та соціальний статус Флеша нічого не важать так само, як питання його релігійних уподобань, проблема його обрізаності чи необрізаності, його національність! Мені цікаво з ним».
Тільки зараз, в процесі цього спічу Мрія починає розуміти, що Флеш приваблює її не в сексуальному, а в еротичному сенсі. Насправді Мрії, наприклад, не подобається Флешів член - гострий, наче спис, з екзотично (і незвично) малою голівкою, схожий на болгарський перець, який, до того ж, іноді вислизає й губиться (якщо ти і далі так бухатимеш… ти взагалі колись кінчаєш?) - не те, що, у Макса… Однак, сама присутність Флеша розбурхує в ній ті яскравість і легкість, яких зазвичай так бракує. І нічого не треба висловлювати, пояснювати.
Мрії подобається відчувати Флеша поруч, торкатися його, фліртувати з ним, заманювати його, разом пиячити, базікати, сміятися. Все це не вимагає ані сексу, ані інтелектуальних бесід. Більше того - Мрія лише зараз починає це усвідомлювати для себе, це для неї постає яскравою несподіванкою, а пояснювати щось Лисому - взагалі без мази - вона підкоряється Флешеві! Вона погоджується не трахатись, не терти «за жизнь», не робити ще чогось тоді, коли відчуває, що цього не хоче Флеш. А, Флеш у свою чергу, намагається одразу виконувати все, чого хочеться Мрії, навіть попри своє, вгадане Мрією, небажання. А Мрія, в свою чергу, завжди це зупиняє. А Флеш, в свою чергу, не розуміє, що відбувається. А Мрія не врубається теж! Мрії просто досить того, що Флеш іноді виникає поруч. Його присутність вивільняє Мрію зі встановлених схем її світу, збуджує, робить грайливою, безтямною, неваго мою, божеВІЛЬНОЮ. Можливо, примітивною, якщо під примітивністю розуміти відсутність інтелектуальноемоційної зарозумілості, штуч ності, шаблонного естетствування всередині консервної бляшанки власної оригінальності.
Мрія може забити болт на свій макет! Можливо, він потрібен Флешеві, але на фіг не потрібен їй! Флеш дарує Мрії ейфорійну відсутність відповідальності, терміновості повсякдення, задніх думок, минулого та прийдешнього. При сутність Флеша з усім максималізмом юності привласнює Мрії простоту й категоричність підліткового уявлення про довколишній світ як про усталений яскравий веселий трагічний хаос, де все зрозуміло назавжди й де, коли раптово на голову звалюється чергова немудряща прутня, все стає назавжди незрозумілим та карколомно невиправним.
Флеш ледь сучасніший, дещо мудріший, трохи доросліший, але саме такі відчайдушно романтичні флюїди розповсюджує довкола себе з невблаганністю Четвертого Реактора.
Флеш достоту перебуває у пеклі глибинної ідентифікації світу стосунків з «дорослої точки зору». У більшості людей (Мрія - не є винятком) цей процес закінчується тотальною цинічною інвентаризацією й подальшим омертвінням усіх відчуттів. Консервацією внутрішньої дитини під наліпкою «Я все це знаю наперед!». Флеш палає вулканічним внутрішнім сяйвом. Тому його присутність розтинає труп Мріїного цинізму, безжально висаджує зсередини консервну бляшанку, змушує Мрію дивитися довкола себе й дивуватися хоч би й власній - зовні не помітній, але глибоко вкоріненій, прихованій під віртуозно розіграними фальшивими емоція ми - набутій черствості. Флеш не підживлює Мрію, як, утім, і вона його - він реанімує її простим фактом своєї присутності. Флеш - втілення Мріїної еротичності. «Емоційне гайнування Ф.», Леонардового друга… Хіба можна розтлумачити все це Лисому?
Раптом в одвірку, похитуючись, з’являється трохи протверезілий Флеш - похмурий, але, як на Мрію, - неможливо, нестерпно гарний.
Вона вкотре дивується герметичності краси цього створіння: Флеш ніколи, ну ніколи, ну в жодному стані сп’яніння чи похмілля не буває бридким. Мріїн голос кидається навперейми тій прутні, котра відчутно назріває в очах й на вустах Флеша:
- Оо! Наша бубочка прокинулася! Хиль неш портюхи, любий?
Очі Флеша тануть, мов чорний шоколад на сонці, усмішка, схожа на вершкове морозиво пломбір у кавіглясе, затоплює обличчя, він гнучко потягується всім тілом, уумм, Расті Джеймс! - Мрія геть умліває, не в змозі відвести очей, - підходить до Мрії, пригортає її до себе, й у цих обіймах проглядає якась тваринна беззахисність. Мрії раптом хочеться прошепотіти йому на вухо: «титакийгарнийта кийгарнийятебехочухочухочу!», залізти услід за словами язиком, залізти самій у його вухо, перетворитися на перлинку в мушлі, й шепотіти казкові дурниці до нього, статурного, юного, вразливого, сильного чоловіка, який - в цьому можна навіть не сумніватися - є фаталістом.
А ще - добрячим казановою (не сказати - ко белем, як і Макс). А ще - альтистом, який Шуберта обирає частіше, ніж будьякого іншого композитора: з усіх фільмів Мріїної колек ції Флеш обрав «Піаністку». Коли повертав
диск, сказав лише одну фразу: «Я теж люблю Шуберта».
Флеш, Мрія та Лисий допивають портвейн.
Флеш витурює Лисого з Мріїної хати, але йому разом із Мрією доводиться проводжати Лисого додому на сусідню вулицю, бо той не тримається на рівних й кілька разів валиться на землю, - Флеш змушений його піднімати й волочити.
Мрія й Флеш повертаються додому.
- Я хочу спати. - мимрить Флеш. - Ти хочеш трахатись?
- Я не розумію: якщо я відповім, що хочу, ти що, присилуєш себе не спати й трахати мене?
- Я теж тебе люблю!
- Я хочу або прогулятися з тобою, або попрацювати з текстом, якщо ти спатимеш.
- Ляж зі мною!
- Годі вже, я не хочу спати, давай ти ляжеш, а я подятлую клаву, га?
- Я тебе теж люблю… Давай або трахатись, або спати, я хочу і те й інше. Спочатку те, потім інше.
- Це - спочатку трахатись, а потім спати, чи спочатку спати, а потім трахатись? Давай або підемо гуляти, або ти ляжеш спати.
- Гаразд, пішли гуляти. Куди? У мене бабки скінчилися, у тебе, помоєму, теж.
- Поїхали до одного мого знайомого.
- На фіга й за які бабки?
- Ну покуримо шмалі, а доїдемо на тачці, а він заплатить.
- Ха! Ахуїтєльний у тебе знайомий: ти тіпа припхаєшся до нього за його ж бабки в третій ночі курити його шмаль, а тут поруч намальовуюсь я в натурє! Теж за його бабки й на його шмаль, і ще - як два пальці - не витримаю й почну тебе трахати в його хаті! Нормальний розклад. Твій знайомий що, зовсім кончений підарас?
- Та ні. Він дуже самотній і завжди радий спілкуванню, йому буде приємно нас бачити.
- Ну ти й курва! Давай хоча б йому подзво нимо.
Мрія лежить на двоспальному ліжку й натискає кнопки апарата. Флеш лиже їй між ніжжя поверх джинсів й під секондхендівською маєчкою з написом «Work Of Art» гласкає по грудях, пестить, притискаючи пипки так ніжно, що Мрії вже не віриться: кілька годин тому на цьому ж ліжку він був брутальним, агресивним, грубим, ледь не ґвалтівним й намагався зробити їй боляче. Флеш насувається й лягає на Мрію, облизує її шию, тягнеться до її вуст, але тут Мрія легенько відсахується, вивільняючись, й каже: