Ітауби швидко наближалися до нас. Акавої нещадно підганяли гребців, тому їх човни розрізали воду з великою швидкістю. Вони були не прикриті, і ми бачили їх, як на долоні, маючи можливість добре розрізнити ворога від друга.
Я сидів на кормі нашого човна, тримаючи весло як кермо, і люди чекали теж з веслами в руках. Біля кожного під рукою лежала зброя.
Раптом на нашій ітаубі виник якийсь рух, що змусив мене трохи відвернути свою увагу від противника. На дні човна Лясана просувалася до мене.
— Чого крутишся? — сердито цикнув я на неї.
— Біля тебе немає Арнака, — сказала вона таємниче з лукавим виразом обличчя.
— Нема. Хіба це причина для метушні?
— Сьогодні я берегтиму тебе!
Вона сказала це з такою невимовною повагою, що мимоволі розсмішила мене.
— Ах, мій ангеле-хранителю, ти ловитимеш на льоту акавойські стріли, так?
— Так, ловитиму, — відповіла вона і встромила мені за пояс, як амулет, якийсь плід.
— Ти, Чарівна Пальмо, погано придумала! Ти ж знаєш, що ваші чари не для мене.
— Знаю, але Арасибо наказав дати тобі його.
— Ну, хіба що Арасибо!..
Весь час я не спускав очей з акавоїв. Наше маскування було дуже вдалим, бо перша з чужих ітауб минала човен Арнака на віддалі ледве п'ятдесяти кроків, а в акавоїв не виникло ніякого підозріння. Зараз же за першою ітаубою мчала друга. Коли за хвилину вони опинилися біля другого човна, яким командував Вагура, я крикнув щосили:
— Вагура, Конауро, Які, вогонь!
Одночасно гримнуло кілька пострілів, і одразу ж за ними пролунали нові. Бачачи, що вони були влучні і на обох ітаубах блискавично посіяли спустошення серед акавоїв, я вже не звертав уваги на стрілянину.
— Вперед, — гукнув я до гребців.
Човен, розвинувши велику швидкість, вилетів, немов стріла. З усієї сили я повернув кермо, щоб під гострим кутом піти праворуч, до берега. Ми швидко обминули два обстріляні човни, які, незважаючи на те, що полонені на них перестали гребти, рухалися далі і наблизилися до третьої ворожої ітауби.
Там відбувалося щось жахливе. Акавой — керманич, побачивши засаду, вирішив рятуватися втечею в прибережну гущавину. Він негайно спрямував туди ітаубу, незважаючи на опір варраулів, які також відразу пронюхали, в чому справа, і не думали допомагати своїм ворогам. Вони все ще тримали весла в руках, але деякі вже перестали гребти, інші ж намагалися навіть опиратися. Виникло замішання, човен зупинився.
Акавої з пронизливим вереском підганяли полонених, а коли це не дало наслідків, почали бити найближчих по головах і колоти списами. Вони вбивали їх з нестримною люттю. Потім самі бралися за весла і рвучкими рухами били ними по воді. Це також мало допомогло. Акавої були на віддалі ста кроків од берега, коли ми їх наздогнали. Зупинилися між ними і сушею, перегородивши їм шлях до втечі. Доля винесла акавоям вирок, але вони не здалися без бою.
Їх було п'ятеро, двоє спереду ітауби, троє — ззаду. Коли ми навскіс почали перетинати їм шлях, чотири з них взялися за рушниці, — мали вогнестрільну зброю, негідники! — і вистрілили по нас. Довкола посипався шрот. Двох-трьох наших поранило, інші зуміли вчасно заховатися за бортом, та, зрештою, ітауба хиталася і вони не могли добре прицілитися.
Ми не дали їм часу отямитися. Перестали гребти, щоб човен не хитався. Людям з роду Білого Ягуара, досвідченим стрільцям, я наказав випалити з рушниць, набитих кулями. А сам узяв на мушку стерничого. Після залпу ми швидко рушили до ітауби. Стерничий лежав з простреленою головою, перевалившись половиною тіла з човна, а троє інших акавоїв були смертельно поранені і вмирали.
П'ятий, кремезний хлопчисько з міцними м'язами і з лютим виразом обличчя, здається, був цілий. Він блискавично схопив спис і, добре розмахнувшись, кинув у нас. І влучив: одному з гребців пробив наскрізь груди; потім спритно, як мавпа, він скочив у ріку і щез із наших очей у каламутній воді.
Він був, мабуть, добрим плавцем, бо довго залишався під водою. Вирішивши, що акавой попливе за течією річки до берега, я скерував човен саме в той бік. Воїни зі зброєю в руках були напоготові. Розрахунки підтвердилися. Акавой виплив за кілька кроків од нас. Не встиг він відкрити рота, щоб ковтнути повітря, як стріла фуркнула з лука і застряла глибоко в його черепі. Так загинув останній з цієї п'ятірки.