Біля четвертої ітауби боротьба щасливо закінчувалася. Пострілів уже не було, а Арнак саме причалював до здобутого човна. Після бойової бурі настала мертва тиша. Над водою носилися хмари диму, який поволі рідшав.
Закінчилася кривава праця, і ми вільно зітхнули. Пробитий списом товариш був уже мертвий. Я хотів повернути Лясані амулет, маючи на устах якийсь глузливий жарт, коли нашу увагу прикували до себе варраули на звільненій нами ітаубі. В той час, коли ми переслідували п'ятого акавоя, вони зуміли звільнитися з пут і повкидали трупи ворогів у воду. Потім взялися за весла І в поспіху, схожому на переляк, почали тікати щодуху на середину річки.
— Гей! Куди ви тікаєте? — гукнув їм вслід Фуюді їх мовою.
Але вони мовчки, не помічаючи нічого навколо, пливли, як божевільні, тільки бризки летіли. Вони тікали од нас.
— Збожеволіли, чи що? — здивувався я. — Навіть нас бояться.
— Бояться: це дикуни! — кинув Арасибо зневажливо. — Болотні дикуни!
— Скажи їм швидше, хто ми такі, — наказав я Фуюді.
Індієць згорнув долоні трубкою і голосно гукнув:
— Ми друзі! Акавої попереду нас!.. Ми свої! Стійте!
Вигук рознісся далеко, і всі варраули мусили чути його, але це не справило на них ніякого враження. Навпаки: втікачі почали веслувати ще завзятіше. Варраули на трьох інших ітаубах, побачивши панічну втечу своїх земляків, схопилися й собі, щоб також дати драпака. Втікали, як від прокази. Це можна було пояснити лише одним — страх запаморочив полоненим голову.
Втікачі нагадували сполохане стадо боязливих мавп, і з них сміялися всі араваки. Нарешті слідом за втікачами понеслися справжній регіт і гучні, зневажливі вигуки, повторювані за Фуюді:
— Боягузи! Боягузи!
Я шкодував тільки, що варраули взяли з собою кілька цінних рушниць, непотрібних їм.
Сутичка з акавоями тривала приблизно півгодини і, на щастя, небагато заподіяла нам втрат в людях: у нас був тільки один вбитий і кілька легко поранених, які після перев'язки могли знову брати участь у будь-якій роботі.
Течія річки неслась далі так само швидко. Ми жваво рушили вперед. До заходу сонця лишалося три години, а до Каїїви — сорок миль.
24
ПУМА І МАВПИ
Кілька десятків ударів веслами віддалили нас од місця битви більше як на півмилі. Оглянувшись позад себе, можна було легко помітити варраулів, які втекли на середину річки і там зупинилися, немов для наради. Потім ми помітили якусь метушню — численні гребці пересідали з однієї ітауби в іншу. Після цієї заміни три човни рушили далі, в бік другого берега, а четвертий повернув до нас. З швидких рухів весел, на яких відбивалося сонце, можна було помітити, що вони мали намір якнайшвидше наздогнати нас.
— Чого вони хочуть? — кинув Фуюді глумливо. — Подякувати нам? А може, вибачитися?
— Мені здається, що ти близький до правди, — відповів я.
— Так треба піти їм назустріч. Зменшимо швидкість!
— Що ти, ні! Нехай напружаться і покажуть своє вміння…
Ми пливли далі немовби наввипередки.
Пуща дедалі більше змінювала свій вигляд. На березі все рідше зустрічалася суха земля, все більше було боліт. Все навкруги перетворилося в суцільне болото, подекуди, правда, були ще сухі, вкриті травою острівці, а пуща — скільки око сягало — росла прямо з води. А все ж таки вона була не менш густа, не менш буйна.
Чим ближче до моря, тим більше траплялося дивовижних дерев, які Педро називав мангровими. Їх коріння виступало високо над мулом і лише у повітрі з'єднувалось, утворюючи стовбур, а це виглядало неприродно, ніби дерева стояли на довгих ходулях. Інколи, щоб скоротити дорогу, нам доводилося підходити зовсім близько до берега, і ці корені, чудернацько покручені, ніби від болю, справляли враження примар з того світу. Справді, це були творіння не землі, а огидної трясовини. Людина, яка вдивлялася в цю незбагненну гущавину дивацтв і мнимих примар, мимоволі здригалась і озиралася, чи не з'явиться якесь страховисько. Недалеко від мангрового лісу жили великі водяні ссавці апія, яких іспанці звали ще водяними коровами, а інших звірів ми не бачили.
Залежно від припливів і відпливів далекого моря вода тут піднімалась і спадала, всюди оголюючи багнисті трясовини. Людина, яка вийшла б тут з човна, одразу загрузла б по пахви в липкому болоті і без допомоги не вийшла б живою. Акавої, які висадилися б тут на берег, далеко не втекли б.