Того вечора ми кинули якір трохи раніше, ще завидна, і, як завжди, кілька товаришів попливли на одному з човнів на берег, щоб нарвати трави для нашого коня. (У нас лишився один здоровий кінь, двох інших, покалічених, ми зарізали, а м'ясо, порізане на довгі шматки, вивісили на сонце сушитися).
Було ще видно, і деякі товариші вирішили пополювати на березі. Озброєні луками і ножами, вони пішли до пущі.
Не минуло й півгодини після цього, як раптом в глибині лісу залунали дикі крики.
— На наших напали! — вигукнув Манаурі, Пронизливі крики чулися відразу з кількох боків і швидко наближалися до нас.
— Женуться! — крикнув Арнак..
— Арнак! — підбіг я до нього. — Мушкети на човни!! Всі за весла!!
Зброю, на щастя, заряджену, ми ховали під палубою. Одразу ж почалася метушня, бо багато людей одночасно кинулися в один бік, збився натовп, але я швидко поділив їх і вишикував у цеп. З блискавичною швидкістю зброю передавали з рук у руки, і ось уже десять рушниць у найбільшому човні. Я скочив у нього і схопився за весла. За мною — Манаурі і ще кілька індійців, і серед них — Лясана. Підганяти веслярів не треба було, бо у кожного й так від напруження аж очі вилазили на лоб. Арнак і ще кілька чоловік гребли в другому човні.
До берега було недалеко, від парусника, може, сажнів п'ятдесят, але ми ледве встигли в останню хвилину. Наші нещасливі мисливці саме повискакували з пущі на відкритий берег і бігли до нас. А за кілька хвилин з'явилися й переслідувачі. Ціла хмара. Було їх кілька десятків. Усі вони пронизливо вили і стріляли з луків.
Я лупнув дробом у їх юрбу, що була кроків за сто від нас. На такій відстані постріли були несмертельні, але посікти їх — посікли.
В цю мить біля мене вибухнув другий постріл, третій, четвертий і ще кілька разом — оглушливим залпом. Цього для напасників виявилося більш ніж досить. Вони побігли назад і зникли в гущавині.
Наші зібралися всі. Тільки один був легко поранений. На щастя, вістря стріли було не отруєне.
— Що це за плем'я? — запитав я.
— Напевно, паріягото! — відповів Манаурі і додав з огидою: — Караїби.
Серед тих, хто стріляв на березі, була і Лясана. Молода жінка стріляла вперше в житті, тому забула як слід притиснути рушницю і під час пострілу відчула удар в плече і щоку. Це поранило її, потекла кров, але нічого страшного не було.
— Надалі знатиму! — сказала мені Лясана, приховуючи за посмішкою ніяковість і біль.
— Ого! Так уже й знатимеш? — засміявся я і похитав головою. — А ти хоч влучила в кого-небудь?
— А ти не бачиш? У себе…
— Добре, що хоч не в своїх…
— Ти, Білий Ягуаре, бережися!..
Вона сказала це якось двозначно і тепер пирснула від сміху.
Не бажаючи зазнати нового нападу, ми вивели корабель у відкрите море і там провели ніч.
Коли вранці наступного дня Арнак і Вагура за звичаєм скликали товаришів на заняття по вивченню зброї, з'явилися всі чоловіки без винятку.
А це вже щось та значило!
З того часу узи братерства, які єднали нашу громаду під час будь-яких подій, ще більше зміцніли завдяки спільній зброї. Майбутнє показало, що це було міцне, тривале згуртування.
Прикра пригода з індійцями паріягото сталася на березі, який Педро назвав півостровом Парія, недалеко від місця, де закінчувався цей півострів, напроти острова Трінідад, а на півдні розливала свої широкі води затока Парія. Нам треба було повернути в цю затоку і звідти триматися весь час південного напрямку. Коли ми дійшли до центра півострова, виявилося, що з затоки Парія напирала могутня течія води і проти неї ніяк не можна було плисти. Кілька разів ми наближалися до цього місця знову, але сильна течія, як шкаралупу, відкидала нас далеко в море.
— Boca del Drago, — пояснив мені Педро. — Пащею Дракона називають іспанці протоку між півостровом Парія і Трінідад. Тут лише великі парусники можуть пробитися, та й то, здається, тільки в такі дні, коли течія слабне.
— А чому течія тут така стрімка?
— Як я пригадую, другий вхід до затоки Парія на півдні значно ширший, ніж північний, і через нього вливаються в затоку води потужної океанської течії. Крім того, в затоку впадають кілька рукавів Оріноко. Все це разом збирається на півночі у вузькому гирлі довжиною в кілька миль — ось тому через Boca del Drago стільки води виривається із затоки до моря…