— Ти порушуєш дуже складні питання. Та ні кривди, ні невдячності ти у нас не знатимеш. Але якби, — хоч це просто неможливо, — плем'я вирішило відмовити тобі в гостинності і допомозі, одне лишилося б незмінним, як незмінно існує це море і ця гора, це — ми, наша дружба. Всі, хто зараз на цьому кораблі, до смерті віддані тобі — приймай ці слова так, як я їх кажу: ми з тобою на життя і на смерть! Навіть і проти волі більшості племені!
Манаурі висловив це з таким глибоким переконанням, що моє довір'я до цих людей ще більше зміцніло. Адже нас зв'язували найсильніші узи, які можуть єднати людину з людиною, — братерство, що виникло в спільній, кривавій боротьбі за саме життя.
Арнак і Вагура, які перекладали слова вождя, від себе запевнили, що вони віддані мені і не залишать мене ні в якій біді. Добре знаючи своїх молодих друзів, я не міг їм не вірити. Хлопці пішли б за мною у саме пекло. Поруч з такими друзями можна було не боятися ніякої небезпеки з невідомого берега, того самого берега, який оце зараз про щось невпинно розповідав нам і до чогось таємниче закликав. Крізь нічний морок звідти чути було гарчання, стукіт, скрегіт, часом такі докучливі і тривожні, ніби вони мали на меті налякати нас.
Незабаром із-за моря виплив місяць і освітив краєвид навколо корабля. Обриси Гори Шулік на фоні неба стали рельєфнішими. Виразніші були і плями заростей на гірському схилі, що при світлі місяця якось дивно наблизився до нас.
Ця картина дуже оживила індійців і ще раз нагадала їм про близькість рідних осель. Ніч обіцяла бути ясною. Манаурі, Арнак, Вагура і ще кілька індійців вирішили вночі добратися до берега на човнах, що були на нашій шхуні, відвідати найближче селище і повідомити жителів про наше прибуття, а на світанку повернутися назад.
— Я піду з вами! — заявив я.
Індійці хотіли вирушити негайно, але Манаурі затримав наш похід на годину, щоб дочекатися, коли місяць світитиме ясніше.
— Чи не взяти нам ще яку-небудь зброю, крім ножів? — запитав мене Арнак.
— Мушкетів брати не треба, — відповів я. — Мабуть, візьмемо тільки пістолети.
— Тоді я приготую три пістолети: тобі, собі і Вагурі…
Моя попередня розмова з Манаурі справила на вождя більше враження, ніж я сподівався. У нього зростала тривога, яка, напевно, й до цього жевріла в душі. Яка зустріч чекає Манаурі після стількох років відсутності? Це було найтривожніше питання.
Вождь не приховував своїх побоювань перед Лясаною: поки ми чекали, щоб місяць піднявся вище, він тихенько розмовляв з молодою жінкою і звіряв їй свою тривогу. Було видно, що він високо цінив її думку і пораду. Обоє вони стояли на палубі поруч зі мною, і хоч Манаурі та Лясана розмовляли стиха, я мимоволі ловив більшість слів і дещо зрозумів.
Раптом я почув своє ім'я аравакською мовою. Манаурі вимовив його і потім щось доводив Лясані палко, але, на жаль, майже пошепки, і я нічого це міг почути. Зрозумів тільки останні його слова, в яких були наполегливість і разом з тим прохання:
— Зроби це для мене, Лясано, зроби обов'язково!..
Тиша. Жінка стояла мовчки, ніби зважувала в душі, чи може «це» зробити.
Через деякий час Манаурі нетерпляче звернувся до жінки знову.
— Чому ти мовчиш? — наполягав вождь. — Якої шукаєш вигоди, коли справа така проста і ясна, така легка для тебе?
— Ти помиляєшся, Манаурі! — відповіла Лясана. — Погана твоя порада! Ця справа не легка для мене.
— Зрозумій же, Лясано, як багато від тебе залежить!..
Далі йшли слова, яких я не зрозумів, а потім Манаурі закінчив:
— Його допомога нам усім дуже потрібна!.. Конесо ніколи не ставився до мене доброзичливо, а Пірокай завжди заздрив мені і був моїм відвертим ворогом. Я боюсь їх підлості.
— Пірокай, твій молодший брат?
— Мій брат. Він зараз, мабуть, вождь нашого роду. Конесо — це жорстокий гнобитель, Пірокай же — люта змія… Без допомоги Яна нам може бути погано! Ян їх приборкає. Він повинен залишитись у нашому племені!
— То чому ж ти сам відверто про це йому не сказав?
— Я не хотів відкривати йому наші таємниці.
— Я бачу, ти лицемірний, Манаурі! — сказала знехотя, але спокійно Лясана.
— Лицемірний? Як ти можеш плести таку нісенітницю, жінко?!
— В очі говорите, що відвезете його на англійські острови, а за плечима хитруєте, щоб він у нас залишився!
— Так, щоб залишився, але залишився добровільно. Добровільно, чуєш мене, глуха жінко? Крім того, ти повинна поневолити його, примусити закохатись у тебе. Тільки ти можеш це зробити! Я бачив, як він посміхався до тебе…