Выбрать главу
Свідоцтвом вельми втішена таким, Стає перед монархом молодим Навколішки обраниця Господня, Показує трофеї благородні, Що у британця сонного взяла, I каже: «Володарю, я прийшла Тобі вернути під шляхетну руку Край, супостатам відданий на муку. Від Бога в мене влада й сила ця. Клянусь тобі невинністю своєю, I цим мечем, і смілою душею, Що ти у Реймсі досягнеш вінця, Як проженеш орду англійців п’яну, Яка несе загибель Орлеану. Іди ж, французам звесели серця, Покинь свій Тур, добудь отчизні волю, — З тобою поруч я піду, королю!»
Придворці, Жанну оточивши вмить, На неї тільки й на святу блакить Зорять побожно, плещуть у долоні І одностайно всі кричать: «До броні!» З них кожен — і старий, і молодий — За зброєносця хтів би стать при ній, Всі сили їй і все життя віддати, — І кожен має сховану жагу Солодку квітку в дівчини зірвати, Для неї й для вітчизни дорогу. Усі заворушились комашнею: Той з любкою прощається своєю, Той розписки складає лихварям, А той без грошей платить хазяям. Денис підняв священну орифламу14 І мужній Карл, радіючи думками, У славі бачить трон високий свій: Тож прапор цей, для ворогів страшний, Невинна діва та осел крилатий Його безсмертям мають увінчати!
Святий Денис так справу влаштував, Що Карл Агнесі й слова не сказав: Навіщо зайві для страждань причини? Навіщо тратить дорогі хвилини? Агнеса спала пресолодким сном. Не знаючи, що діється кругом, Їй снилося те ніжне раювання, Якому вже прийшла пора остання: Коханець обіймав її палкий, Вона йому жагуче віддавалась... Шкода й казать! Забрав його святий, І тільки милі спогади лишались. Так лікар, щоб хворобу відігнать, Забороняє те і се вживать І від смачних наїдків ненажері, Йому ж на добре, зачиняє двері. Коли Денис монарха одірвав Од грішних, хоч і любих нам забав, — З’явився він до Божої ягниці, Що силу мала більшу від левиці, Вернув до себе знову взір святий, Побожну мову, зачіску нехитру, I патерицю, й перстень золотий, — І мовив так, свою надівши митру: «Служи тепер отчизні й королю I знай, дитя, що я тебе люблю. Пильнуй лише, щоб з лавром гордовитим Цвіли й невиннощі рожевим цвітом. Під Орлеан ти поведеш бійців. Коли Тальбот, вождь наших ворогів, До президентші йтиме на стрівання, Пойнятий диким полум’ям бажання, — Він упаде від мужніх рук твоїх. Скарай же грішного, сама на гріх Не надячись лукавий. Будь щаслива I відай: сильна ти, допоки діва». Скінчивши так високий заповіт, Полинув пастир у надземний світ.

Пісня третя

Опис палацу Дурості. Битва під Орлеаном. Агнеса перевдягається в Жаннин військовий одяг, щоб найти свого милого; вона потрапляє в полон до англійців, і соромливість її зазнає багато лиха.
То ще не все — у бої бути смілим, Одважним оком ворога стрічать, Спокійно власним довіряти силам I вояками твердо керувать; Таку нам славу може показать I той, і той на цьому світі білім. Палкі й завзяті Франції сини, — Та чи не рівня мудрі їм англійці В страшній науці лютої війни? Чи гірші за германців іберійці? Бували биті, били і вони. Перед Тюренном сам Конде не встояв1, Віллара, не останнього з героїв, Євгенія перемогла рука2, — І з Карла, вінценосця-вояка, Північної країни дон-Кіхота, Як під Полтавські він ступив ворота, Блискучі лаври воїн той зірвав, Що Карл його за хлопчика вважав!3 Хто вмів людей сліпити і вражати, Певніше той, читачу мій, робив: У святості зодягшись дивні шати, Нам легше йти на грізних ворогів. Так давній Рим усіх собі підбив, Вдававшись до чудес, де тільки треба, З оракулів, що знали волю неба. Юпітер, Марс, Поллукс і всі боги Його орлові додали снаги. Вакх, Азії великий переборець, І син Алкмени, воїн-чудотворець, І Олександер, цар серед царів, Вдавали з себе Зевсових синів, Бо з того мали дещицю вигоди: Корились їм владики і народи, Шануючи таку високу кров.