А! Ось і він, премудрий трибунал,
Де засідає й піп, і кардинал, —
То інквізитори, то слуги віри,
Яких побожні оточили сбіри,
То судне коло докторів святих;
Совине пір’я покриває їх,
На головах — ослині довгі уші.
Щоб зважувати людські справи й душі,
Вони вживають певних терезів;
Дві шалі там: одна для дукачів,
Що їх собі святі отці зібрали,
Для крові з грішних, що вони пролляли;
На другій шалі — чотки, літії,
Декрети, булли та єктенії...
Ця вся високовчена асамблея
Бідаху оточила Галілея13;
Він перед ними на коліна став,
Прощення молить, правду-бо сказав.
Що ж то в Лудені за нове багаття?
Кюре в огні печеться, миле браття;
Негідники приречення своє
Сказали: ворожбит Юрбен Грандьє14.
Галігаї! І ти, і ти згоріла15
У розцвіті прекрасної весни,
Коли парламенту продажна сила
Тебе назвала, винну без вини,
Страшною спільницею Сатани.
Ох, Франціє високомудра й мила!
У пекло й папу тільки й віриш ти,
За «Отче наш» боїшся перейти!
Стоїть мені в очах наказ твій дикий
Про Арістотеля й шлункові ліки16.
I вас, Жіраре, отче запальний17,
У книзі оспіваю я своїй!
Немов живу, я вашу постать бачу,
Побожний і прекрасний сповідачу;
Скажіть мені, як з чарівним дівчам
У сповіді тій повелося вам?
Лихого я не бачу в цій пригоді:
Законне все, Жіраре, що людське,
I тут гріха дошукуватись годі:
Святі отці чинили й не таке.
Одна для мене річ незрозуміла:
До чого тут здалась нечиста сила?
Жіраре! Ви самі і всі судці,
Всі прокурори, свідки, адвокати —
Лукаві клерки і тупі ченці —
Шкода між вами чаклунів шукати!
Ось і парламент, що спалити враз
Послань прелатських двадцять дав наказ
I смертний бій оголосив тій раті,
Де на чолі — дивак, святий Ігнатій;
Та й на парламент склалася біда;
Ігнатій радий, а Кенель — рида.
Париж тій долі співчував трагічній
I втішився лиш в опері комічній.
О Дуросте, богине вагітна!
Родила смертних, мати всеземна,
Ти більше, ніж Кібела ясносила,
Богів колись могучих породила,
I дивишся, від радості п’яна;
Як виростає їх незмірна сила:
Дурний тлумач, дурний перекладач,
Та й автор теж, а також і читач!
Скажи ж мені, владарко сьогосвітня,
Хто в цій юрбі, віддалеки помітній,
Для тебе найдорожчий з-між усіх,
Хто найздатніший до безглуздих книг,
У кого голос — наче рев ослиний,
Хто топчеться на місці щохвилини?
А, знаю! З тим твойого серця пал,
Хто у Треву свій видає журнал.
Отож Денис у місячній країні
Уміло й потаємки готував
Проти англійців хитрощі невинні, —
Новий тимчасом колот повставав
Тут, на землі, де дурнів, як у скрині.
Ступив король на Орлеанський шлях,
На сонці грає королівський стяг, —
А Жанна, з ним верстаючи дорогу,
Над Реймсом обіцяє перемогу.
Ви бачите цих рицарів ставних,
Цих зброєносців юних, запальних?
Усі вони, цвіт рицарства, на сонці
Виблискують, покірні амазонці.
У Фонтевро так чоловіча стать
Примушена жіночій слугувать18.
Там жінка вищу владу обіймає,
Святих отців вона благословляє.