1. Главная
  2. Книги
  3. Вольтер
  4. Орлеанська діва
  5. Страница 21
Выбрать главу
Жезл Якова товстий мав Грібурдон12 І персня, й ключ, которі Соломон Зоставив нам, і чарівну тростину, Що нею слугувався фараон, І ту мітлу, на світі цім єдину, Якою відьма, лиса, мов коліно, Злетіла, як покликав цар-пастух, Щоб викликати Самуїлів дух. Був наш чернець у чаклуванні зух: От коло він накреслив за хвилину, Сипнув землею на свою тварину I кілька слів магічних проказав, Що Зороастр колись їх уживав13. На ті слова з диявольської мови — О дивина! Чудуйтеся, панове! — Наш добрий мул зіп’явсь на дві нозі, А далі (все робилось по черзі) I голова круглішою зробилась, І шапочка на голові вродилась.
Отак колись за гордість пишний цар14 На бугая повернений був богом, Сім літ не їв окрім трави нічого, А як людина знову стала з нього, — Збагнув Господь марноту всіх покар. З височини небесного склепіння Денис дивився, повен співтерпіння, На Жанну д’Арк у муках та в сльозах. Злетів на землю сам би він, як птах, Та ба! Це не було в його руках. Зчинив великий шум у небесах Мандрівкою своєю небожитель. Святий Георгій, Англії святитель15, Обурювався вельми, що Денис Без дозволу злетіти смів униз I брав там участь у воєнній бурі. Святі перекорятись почали І під кінець на лайку перейшли. В англійського святого у натурі Є завжди риси грубі та понурі, I хоч живе в Господнім він раю, Отчизну скрізь нагадує свою. Так дехто, і потрапивши в палати, Манер не може простих подолати.
Тут час мені, читачу, відпочить: Ще довга путь, і можна притомиться. Дух одведу, щоб вірно повістить, Що смілива пережила дівиця, Земні діла очам твоїм явить, Пекельні і небесні таємниці.

Пісня п’ята

Чернець Грібурдон, що хотів зґвалтувати Жанну, по справедливості потрапляє в пекло. Він розказує про свою пригоду чортам.
Шануйте, друзі, Бога в небесах, Живіть, як добрі, вірні християни, Бо час гіркого каяття настане! За юних літ кружляв я по шинках З гульвісами, своїх бажань рабами, Що тільки й знали чарку та повій, А про святі й не згадували храми, — Служитель церкви був для них смішний. І що ж? Еге! Розбилась повна склянка: Кирпата смерть з косою у руках Перетинає їм веселий шлях, І вісниця Атропи, лихоманка, Гидка, кульгава Стіксова дочка Голубчиків чатує з-за кутка. Тоді нотар або служниця стане Над бідолахою: «Пора вже в путь! А де вас поховати, добрий пане?» — Уста поблідлі спізнено зітхнуть, І спізнено прокинеться сумління, Страшний мучитель для безбожних душ, Він молитви шепоче по-латині Святому Роху і святій Мітуш1, Додержується всіх церковних правил, — Шкода! Під ліжком притаївсь диявол, Чигаючи на нього. Відлетить Душа із тіла — і нечистий вмить Її хапає хижо та запекло І в пазурах страшних несе у пекло, Де душ таких чимало вже сидить.
Якось, читачу, в житлах попідземних Сам Сатана, вождь сил усіх таємних2, З підданими гучний бенкет справляв. У пеклі райських не чекай забав, Свої там веселитися причини: Якраз гуртом чималим капуцини, Которийсь папа, кардинал товстий, Якийсь король північний, три абати, П’ять радників та інтендант пузатий Попались їм — добуток дорогий! — На сковорідки, над огонь страшний Нечистих сил владика чорнорогий У колі найповажніших чортів Пекельний нектар, наче брагу, пив, Приспівуючи весело до нього, — Аж тут зачувся гомін од воріт: «А! Любий гостю! Шана і привіт! Це він, панове, емісар наш ревний, Наш любий брат, наш друг сердечний, кревний. Це Грібурдон, нам вірний повсякчас! Святий панотче! Просимо ж до нас, Люциферів достойний побратиме, Апостоле диявольських наук!» — I почалось міцне стискання рук Із криками помішане гучними, А далі вся ватага підвела Ченця до бенкетового стола.
~ 21 ~