Так говорив дідусь благочестивий.
Сказав — і сміх піднявся непочтивий.
Рішмон, митець відомий глузувать,
Гукнув йому: «Даремно ви шукать
Надумали, угодниче шановний,
Прибувши в край веселий та гріховний,
Ту цяцьочку маленьку та легку,
Що так-от вам припала до смаку!
Як облягає військо нас вороже,
Дівоцтво тут нітрохи не поможе.
По нього ви на землю прибули?
В раю скоріше б ви його найшли:
Свічок церковних є не більше в Римі,
Як чистих дів між вашими святими.
А Франція — і думати шкода!
Від них тут не зосталося й сліда!
Про це давно подбали капітани,
Стрільці та принци, мій ласкавий пане, —
І грішний наш, хоч і прекрасний світ
Бастардів більше має, ніж сиріт.
Святий Денисе, отче наш і брате,
Незайманиць деінде слід шукати!»
Від слів таких святий почервонів,
На промінь свій ізнову верхи сів,
Немов коня, потис його ногами, —
І лине геть небесними шляхами
По іграшку, дорожчу з-між усіх
Для грішників, а також для святих.
Тож поки він сюди й туди літає,
Бажаю вам, шановні читачі,
Найти для втіхи любої вночі
Той скарб, якого пильно він шукає.
Пісня друга
Жанна, діставши зброю від святого Дениса, рушає до Карла VII в Тур; що вчинила вона по дорозі і як дістала свідоцтво про дівочу чистоту.
Щасливий, хто зрива вінок дівочий!
Це любий скарб; та серце полонить,
До себе милі привернути очі, —
Ось найдорожча і найкраща мить!
Навіщо рвати квітку самохіть?
Нехай любов її дарує вільно.
Тлумачники нам зіпсували сильно
Прекрасний текст; як звіритись на них,
То кожна радість — непрощенний гріх.
Ладен за те я книгу їм зложити;
Я там навчу, як слід людині жити,
Я доведу, що тішитися нам
Наказує закон природи сам.
У цім труді, ясної вартий слави,
Святий Денис підмогу дасть мені:
Недарма ж я про нього склав пісні.
Тимчасом, мій читальнику ласкавий,
Вернімось до його святої справи.
В Шампані, де простягся ряд стовпів1,
Оздоблених пташками гербовими,
На знак, що Лотарінгія за ними,
Був городок, як сотні городків;
Та не умре ім’я його довіку,
Бо жертву він прекрасну і велику
Для Франції та короля зложив.
Про Домремі озвуся я хвалою, —
Хай з уст в уста іде вона луною!
О Домремі! Серед твоїх долин
Нема ні персиків, ані цитрин,
Ні золота, ні чистих вин шипучих, —
Та Жанну ти родив для діл могучих2.
Кюре, що всюди, де лише бував,
Своє насіння щедро розсівав, —
Колись чернець, — охочий до осанни,
А також і до чарки та до панни —
Такий був батько героїні Жанни.
Стан покоївки, круглий та гладкий, —
Ось форма, що її отець святий
Обрав, щоб вилити це дивне диво.
В шістнадцять літ, моторну та вродливу,
До корчми Жанну віддали служить:
Їй коні там доручено глядіть.
Рішуча, горда, чесна у звичаї,
Вона очима, як зірками, сяє;
Зубів, як перлів, тридцять два блищить,
Скрашаючи рожевого їй рота,
І вся її струнка, міцна істота
Серця такою свіжістю п’янить,
Аж цілувати всіх бере охота.
Хоч перса й темні, а зате тверді,
Знадливі й для поважного судді,
І для священика й для капітана.
В’юнка, весела, дужа та рум’яна,
Вона спочинку не дає рукам,
Слугуючи і простим, і панам, —
А мимохідь дасть ляпаса гучного
Нахабі, що безстидно ухопив
Її за груди чи за повну ногу;
Працює, носить вина із льохів,
Годує коні, чистить, напуває, —
Чи, сівши верхи, чвалом їх пускає3
Незгірш від славних римських вояків.
О мудросте! О божий супокою!
У порох падають перед тобою
Великі й славні, принци й королі —
І до небес підносяться малі!
Святий Денис, посол твій на землі,
По замках та палацах не блукає,
Невинності в князівен не шукає, —
Ні, пташечку химерну та легку
Знаходить — де, панове? — у шинку.
Був саме час йому туди з’явитись,
Щоб Жанні в небезпеці прислужитись
І зберегти дівоцтва пишний крин:
Лиха ніколи не дрімає сила,
І тільки б трошки запізнився він, —
Вся Франція в неволі б заніміла.
Гладкий чернець, на ймення Грібурдон,
Що кинув із Шандосом Альбіон,
В тій корчмі Жанни назорив поставу —
І покохав, як батьківщини славу.
Натуру мавши підлу та лукаву,
Ладний і чорту слатися до ніг,
Шахрай, обмовник, сповідач і шпиг,
Він знав чаклунське таємниче діло4,
Що перейшло із глибини віків
Від магів та єврейських мудреців
I в нашу землю, Господеві милу...
Тепер його забули серед нас.
О дні тяжкі! О звиродніння час!