Выбрать главу

Слідчий промовчав.

– Тим паче, пані Зоненфельд – жінка. Наскільки я знаю, серед масонів жінок немає.

– Звідки тобі це відомо? – слідчий так і прикипів очима до Ле-Клерка.

– Бо масонів називають «вільними каменярами», тоді як про «каменярок» я ніколи й нічого не чув. А ви чули бодай щось?..

У такому ж дусі суперечка тривала ще з півгодини. Нарешті слідчий не витримав і відпустив Ле-Клерка. Справді, а як іще він міг вчинити – не залишати ж Її Імператорську Величність без ліків від жахливої мігрені!.. Вона ж дійсно могла розсердитися на занадто старанного слідчого. От якби він витягнув з лікаря зізнання!.. А так – затримувати француза надалі у підвалі не було жодного сенсу.

Забравши рецепти, доволі прохолодно розпрощавшися зі слідчим і наостанок нагадавши, що лікування ревматизму – штука нескладна, Ле-Клерк нарешті полишив сирий підвал. Біля виходу на нього чекала карета на полоззях. Навіть не озирнувшись назад (і без того зрозуміло, що нишпорка стрибне на задок, тільки-но вони від'їдуть), наказав кучеру гнати коней до аптеки пані Зоненфельд без найменшої затримки.

Як і у минулі два рази, удовиця-аптекарка була лагідною й чемною. Ле-Клерк передав їй усі три рецепти, попросив не баритися. Натякнув, що може поклопотатися перед її Імператорською Величністю, аби пані Зоненфельд отримала монополію на постачання ліків до імператорського двору. Господиня так і розквітла, мило посміхнулася. Вона справді ще нічогенька, подумав Ле-Клерк. Може, над словами слідчого варто замислитися? Бо не знав, не знав – як раптом угадав!..

Так, служба в Її Імператорської Величності – справа почесна. Виконання обов'язку перед господарем – тим паче. Проте життя – це життя, рано чи пізно воно бере своє…

На тому і полишив гостинний заклад пані Зоненфельд, супроводжуваний лагідним поглядом господині. На вулиці непомітно озирнувся на всі боки й побачив, що нишпорка ховається за рогом. Мабуть, злий, немов чорт, бо змерз на пронизливому вітрюгані… Ну, нічого, нічого – в кожного своя робота!

А над словами слідчого подумати варто. Безперечно, варто…

Лютий 1759 р. від Р.Х.,

Франкфурт-на-Майні, вул. Оленячий брід,

ставка військового губернатора французів графа

Teaде Тораса де Прованса

– У мене добра новина з Московії, маршале.

– Справді, генерале?..

– Так, наш друг Ле-Клерк надіслав важливу звісточку.

Де Брольї одразу пожвавішав:

– Нумо, нумо, цікаво! І про що ж він пише?

– Про своє підвищення.

– Тобто?..

Ліва брова маршала запитально вигнулася.

– Він уже більше не є особистим лікарем його світлості Кирила Розумовського.

– Он як? Ким же він став – може, управителем маєтку Розумовського?..

– Вище беріть, маршале!

– Вище?.. Що маєте на увазі, де Лазіскі? Поясніть, прошу.

Генерал аж просяяв, потім простягнув маршалові один з «рецептів», три тижні тому переданий Ле-Клерком лагідній аптекарці, й мовив урочисто:

– За рекомендацією його світлості месьє Розумовського, наш агент Ніколя-Габріель Ле-Клерк став особистим лікарем Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни.

– Що-о-о?!

Втім, шифровка була у нього в руках. Перегнувши «рецепт» навпіл так, що латинські слова лишилися на лівій частині, а на правій – тільки стовпчик чисел, де Брольї уважно пробіг по ньому очима. За багато років роботи у таємному кабінеті Луї XV «Секрет короля» маршал вивчив шифр майже напам'ять, тому читав різноманітні числа, немовби звичайнісінькі слова. Ось попереду зазначено особистий номер адресата шифровки – «1265», що означає «його світлість граф Орлі». Далі – за текстом…

Дочитавши до кінця, де Брольї тільки підборіддя потер. Годі й сумніватися, так воно і є: агент повідомив про своє нове призначення та подавав коротку інформацію про військові плани росіян на найближчі місяці. Ось тільки тут незрозуміло… Причому саме там, де йдеться про запланований улітку наступ! А це ж найцікавіше…

– Люб'язний мій графе, підкажіть, будь ласка, що означають ці два довжелезні числа?

– Хіба ж ви не бачите, що обидва починаються з нуля?

– А-а-а, так-так…

– У такому разі потрібно скористатися латинською частиною рецепта.

Де Брольї розігнув папірець і відповідно до вказівок генерала почав відраховувати слова, вибирати з них літери та складати у назву населеного пункту:

– К-у-н-е-р-с-д-о-р-ф… Кунерсдорф?

– Так, маршале, йдеться саме про Кунерсдорф.[2]

– Дякую, генерале!

– Прошу пана…

– Отже, влітку росіяни та австрійці планують наступ у напрямі Кунерсдорфа?

вернуться

2

1 серпня 1759 року під Кунерсдорфом прусська армія (близько половини від загальної чисельності війська короля Фрідріха Великого) була вщент розгромлена росіянами та австрійцями, сам Фрідріх ледве уникнув полону (див. Хронологічну таблицю).