Подумки я сказав собі, що бодай одним оком та й гляну на ту жінку.
— Гаразд. Я можу починати просто зараз?
— Лишень зачекайте хвильку. — Він вийшов у передпокій. Я чув, як він підійшов до сходів і гукнув нагору: «Ви вже можете спуститися».
Я не мав жодної змоги підійти та спостерігати за сходами, адже тоді Кеннеді помітив би мене. Тож я стовбичив у вітальні, згоряючи від цікавості та дозволяючи тій пані відбутися так просто й забратися з будинку непоміченою.
Я почув, як хтось хутко збіг сходами та пройшовся коридором, зацокотівши підборами по долівці. Тоді повернувся Кеннеді. Він кивнув мені та промовив:
— Ведіть їх сюди.
Я підійшов до вхідних дверей та розчахнув їх навстіж.
Хлопці прожогом кинулися до будинку. Вони скидалися на золотошукачів, які навалою посунули на Клондайк під час золотої лихоманки[28].
— Зараз із вами зустрінеться полковник, — сказав я. — Зніміть свої капелюхи; витріть ноги та, заради бога, поводьтеся, як джентльмени.
Хлопці усією юрбою протиснулися повз мене та поволі, незграбно наштовхуючись один на одного, пройшли до вітальні. Хай там як, а я мусив віддати Кеннеді належне. Полковник незворушно стояв у дальньому кінці кімнати та холодно дивився на них, і жоднісінький м'яз на його обличчі ані не ворухнувся. Щойно останній газетяр пропхався досередини, я тихенько зачинив двері.
Відтак я побіг коридором, уважно роззираючись навсібіч, одначе не побачив ані сліду тієї жінки. Обабіч коридору було кілька дверей, і вона могла бути за будь-якими з них, але часу на пошуки я не мав.
У дальньому кінці коридору були двері, що вели на обійстя. Я відчинив їх та обережно роззирнувся. Поблизу не було нікого. Втім, я не здивувався б, якби Еккі залишив котрогось зі своїх хлопців нишпорити надворі. Напевно, вони не думали, що у мене щось вийде, і від подиву геть забули про усі свої хитрощі.
Тепер я був позаду будинку. Підбіг до дверей гаража та, смикнувши, відчинив їх. Усередині було дві автівки. Я вибрав меншу. Вже невдовзі я завів її, викотив з гаража та розвернув у бік виїзду з полковникового двору. А тоді, залишивши увімкнутим двигун, поквапився назад, до будиночка.
І вже коли я прямував коридором, назустріч мені з великої кімнати вийшов Еккі. Вигляд він мав украй підозріливий.
— Що це ти, в біса, робиш? — запитав він.
Я, не зупиняючись, сунув на нього. Якби той парубок умів читати думки, то негайно згорнувся би клубочком і вгамувався.
— Я просто визирнув надвір, аби подивитися, чи, бува, хтось із хлоп'ят не прогулює молитовне зібрання, — сказав я.
— Та невже? — запитав Еккі та спробував пройти повз мене.
Я випростав одну руку та вхопив його за комір.
— Ну ж бо, Мо, — сказав йому. — Ходімо до кімнати, я хочу почути, що каже полковник.
Еккі заціпенів, але вирватися з моєї хватки йому було не до снаги.
— Ти намагаєшся мене надурити! — несамовито вигукнув він.
Я посміхнувся до нього з висоти свого зросту та попровадив його від задніх дверей у бік великої кімнати.
— Я привів тебе сюди, аби ти побачився з полковником, — сказав я. — Ну, то ти побачишся з полковником... та й квит.
Тоді я почув, як за моєю спиною зачинилися двері. Якби той Еккі не припхався до коридору, я би побачив ту жінку. Як же ж я любив Еккі тієї миті. Він спробував обернутися, та я досі міцно тримав колегу. Тоді я схопив його сильніше та добряче стиснув. Еккі зарепетував:
— Ти мені руку зламаєш!
— Я волів би зламати тобі шию, — спокійно резюмував я.
І тут до мене долинув ледь чутний грюкіт дверцят автомобіля. А тоді несподівано почувся звук автівки, що набирала швидкість. Еккі вже відкрив рота, щоби заволати, та я затулив його своєю долонею.
— Цить! — різко осадив його. — Якщо почнеш верещати — я тебе тут-таки й вколошкаю.
Я зачекав у коридорі, допоки пересвідчився, що вона вже поїхала, а тоді відпустив Еккі.
Він стояв та оскаженіло зиркав на мене.
— Оце так приятеля маю, — люто просичав колега. — І після такого ти ще думаєш отримати ту сотню баксів? Сміх та й годі.
— А зараз послухай-но мене уважно, Мо, — спокійно промовив я. — Уся ця подія не зовсім така, якою видається на перший погляд... тут ти маєш слушність. Але це не ті новини, що їх ти можеш узяти й надрукувати. Якби я допіру дозволив тобі усе рознюхати, то твоя газетка вскочила би по самі вуха у халепу, яка називається судовий позов за наклеп. А коли вже до вас позиватиметься Кеннеді та почнеться судовий процес у справі про поширення наклепів — усе ваше газетярське товариство візьмуть гамузом і хутенько викинуть геть із новинарського бізнесу. Та якщо ти будеш хорошим хлопчиком і триматимеш язика на припоні, я втаємничу тебе у певні відомості... однак вони — не для друку.
Еккі ніколи не міг злитися довго. Він зиркнув на мене спідлоба, відтак його обличчя прояснішало.
— Ет, слід було мені раніше здогадатися, — нарікав він на свою долю. — Адже з-поміж усіх нікчемних ошуканців ти — найбільший пройдисвіт. Гаразд, я не здійматиму галасу. Ця таємниця залишиться зі мною. Ну, то що ж тут, власне, сталося?
Я стишив голос.
— Схоже на те, що полковник переоцінив свої можливості. Ти ж бо знаєш, який він ласий до жінок. Ну, то нині йому трапилася панянка, якій його упадання не припали до душі, ба більше — вона дістала зрівнювана шансів[29] і почала з нього смалити. Ця пані належить до вершків суспільства. Навіть я не знаю, хто вона. Ми з Кеннеді домовилися, що я нишком виведу її з будинку, поки ви, хлоп'ята, точите з полковником балачки.
Еккі поринув у роздуми.
— То ніхто не постраждав? — з гіркотою у голосі запитав він.
Я похитав головою.
— От дідько! Та ж у тому взагалі немає жодної цікавої історії. Усім і так відомо про Кеннеді та його жінок. То ні для кого не новина. Шкода, що та панянка не нашпигувала його кулями. Ох, ото була би сенсація для першої шпальти!
Я з відразою поглянув на колегу.
— Ото такий ти милий хлопець, еге? — запитав його. — Ну, хай там як, але тепер ти знаєш правду. Сам бачиш — уся ця справа така хороша, що не варта й гроша, а ви таку метушню навколо неї зчинили, що куди там.
Еккі глипнув на свого годинника.
— Ну, гадаю, вже рушатиму звідси, — сказав він. — Мабуть, я трохи поквапився щодо тієї сотні баксів. А втім, я подбаю, аби ти її отримав.
Я вишкірився.
— Може, поділимо навпіл? — запропонував я. — Надішли мені п'ятдесятку, а я розпишуся, що отримав сотню.
Еккі кивнув. Він знову мав цілком щасливий вигляд.
— Не така вже ти й падлюка, — резюмував колега. — Може, колись ти почнеш грати чесно — отоді я тебе взагалі любитиму.
Решта хлопців юрбою посунули з кімнати. Вони допитливо поглянули на нас, але Еккі ані словом не прохопився. Він просто попровадив їх до автівок.
— Сядеш до нас? — запитав він, озирнувшись через плече.
— Авжеж... Я не маю причин повертатися назад пішки, — сказав я.
На порозі з'явився Кеннеді.
— Ні, — промовив він. — Ви залишитеся тут. Я хочу з вами поговорити.
І я був тому радий. Мені подобався цей чолов'яга, до того ж я вже добряче зголоднів.
Щойно остання автівка поїхала геть, Кеннеді пішов з ґанку та зачинив за собою вхідні двері. Він усміхнувся до мене.
— Що ж, то була нівроку гарна робота, — схвально мовив він. — Ви, безперечно, знову витягли мене з халепи. Схоже, я стаю вашим довічним боржником.
— Забудьте про це, гаразд? — поквапливо мовив я. — Коли ви говорите таке, мені починає кортіти скористатися вашою щедрістю.
Він засміявся.
— Довгенько ж я вас не бачив. Гадаю, ми маємо багато всього надолужити. Залиштесь і погостюйте у мене кілька днів. Що скажете?
Я стояв і вагався, та Кеннеді лише похитав головою.
— Ви залишаєтеся, Мейсоне, тож можете вирішувати, не поспішаючи.
Я вишкірився.
— Що ж, я не проти, — сказав полковникові.
28
Йдеться про золоту лихоманку в Клондайку (
29
Зрівнювач шансів або просто зрівнювач (