— Ну ж бо, крихітко, гайда назовні, там буде прохолодніше, — сказав я. — Просто сядь на підвіконня та звісь ноги назовні.
Вона піднялася на підвіконня, постояла, відновлюючи рівновагу, а тоді всілася, виставивши ноги у порожнечу за вікном. Підтримуючи Блонді, я поклав руки на її стегна і відчував, як її проймає дрож.
— Не будь дурненькою, — стиха промовив їй на вухо. — Я піду одразу за тобою. Просто глибоко вдихни... і стрибай.
Я зіштовхнув її з підвіконня та нахилився, щоби подивитися, як вона падає. Жінка поринула додолу, у темряву, і зрештою я почув гучний сплеск води. А тоді плигнув слідом за нею.
Чи була та вода холодна? Мені здавалося, що падаю до неї вже кілька годин. І вже коли подумав, що падатиму так довіку, моя голова розітнула річкову поверхню. Я обтрусив воду з очей та роззирнувся, шукаючи Блонді. Кілька секунд не міг її побачити, одначе врешті-решт за кілька ярдів праворуч від себе я розрізнив її голову, що погойдувалася, неначе поплавець, понад водою.
Я розвернувся та швидко підплив до неї.
— Привіт, крихітко, — сказав я. — У тебе все гаразд?
— Хтось за це заплатить, — люто промовила Блонді, — от побачиш, хтось за все це заплатить.
Я потайки посміхнувсь у темряві. Ця жінка мала такий гарячий норов, що навіть вода не могла його остудити.
— Може, подамося додому? — запитав я, пливучи з нею бік у бік. — Гадаю, ми з тобою мали вже задосить пригод, як на один вечір.
І ми разом тихо поплили на світло ліхтарів набережної.
Розділ одинадцятий
Потайки провести Блонді до моєї квартири виявилося складним завданням. Якщо її не обходило, що про неї говоритимуть, то мені це було неоднаково.
Безумовно, нам неабияк поталанило. Трохи поплававши, ми знайшли місце, де змогли піднятися з води на набережну. Докера[35], що тієї миті стояв на причалі, мало шляк не трафив, коли ми видерлися з річки просто до його ніг. Оговтавшись від потрясіння, побачивши Блонді у самій лише вологій білизні, чолов'яга простягнув нам руку допомоги. Він відвіз нас до себе та спорядив парою поношених костюмів. У них ми з Блонді були схожі на волоцюг, але до того нам було байдужісінько.
Скидалося на те, що докера цілком вдовольнила та сумнівна історія, що її я вигадав спеціально для нього, і він допоміг нам усім, чим лише міг. Насамкінець я пообіцяв віддати йому двадцять доларів, якщо він викличе нам таксі, що цей добрий хлопака і зробив. Отак ми й дісталися додому.
Просто зараз Блонді лежала у ванній, відмочуючи свої синці, а я зі склянкою скотчу в руці присів навпочіпки коло каміна. Я не надто прагнув приводити Блонді сюди. Одначе, з огляду на нещодавні події, повернутися до своєї квартири вона просто не могла. Тож не було іншої ради, крім як привести її до себе додому. Я хотів почути її історію, незважаючи на те, що у таксі вона за всю дорогу промовила не більше трьох слів, та й ті були погані. Проте я мав надію, що таки зможу витягнути з неї якусь інформацію.
— Коли закінчиш, — гаркнув до неї, аби почула, — то згадай, що я тут чекаю.
— Гаразд, — озвалася гостя. — Ходи сюди та подай мені рушника — і я вийду.
— Ти й сама можеш узяти того рушника, — сказав я. — Може, сама ти — дівчина нескромна, та не забувай, що я — добропристойний чоловік.
На це Блонді не відказала нічого, та я почув, як вона вилазить з ванни. За якийсь час жінка вийшла, загорнута у мій вовняний халат. Її очі досі були люті, а губи — щільно стиснуті у похмуру лінію. Вона кивнула головою у бік ванної кімнати, взяла склянку та налила собі на три пальці скотчу.
Подавшись до лазнички, я вихилив свій скотч, а вже тоді занурився у ванну. Гаряча вода відновила сили, і я почувався набагато краще, коли зрештою вийшов до вітальні.
Блонді сиділа навпочіпки біля каміна. З її губ вільно звисала цигарка, а скотчу в пляшці значно поменшало.
Я присів коло неї та запалив цигарку. Якусь мить ми так і сиділи. Тоді я порушив мовчанку, сказавши:
— Можливо, тобі б хотілося розповісти мені про те, що там сталося?
Вона обернулася в мій бік і тепер дивилася просто на мене. Ця жінка таки була вельми груба. Гадаю, вулиця безжально вибиває з цих осіб усю їхню лагідність. Вони вчаться не мати почуттів і завжди бути напоготові, аби когось обшахрувати. Це єдина зброя, яку вони мають, аби якось себе захистити.
Дивлячись на жорстке обличчя Блонді, я не бачив у його виразі нічого, що бодай би якось пом'якшувало її риси. Вона мала розкішний вигляд, але це не могло їй зарадити. Якщо ви маєте очі, що немовби вирізьблені з граніту, та рота, подібного на капкан, то решта вашої зовнішності, хай би якою вона була привабливою, вже ніяк цього не виправить.
— Послухай-но, — спокійно сказала вона. — Ти витягнув мене з халепи, але ти зробив це заради когось іншого, а не заради мене. Між нами вже була невелика суперечка. Гадаю, ми одне для одного анітрохи не важимо. Тож, якщо намагаєшся виявити співчуття, ліпше облиш це, та й квит. Я любісінько перебудуся без твоїх намагань підлеститися до мене, затямив це?
Розмовляти з такою пані, як вона, було однаково, що бавитися у «долоньки»[36] з гримучою змією. Говорити до такої затятої жінки можливо лише в один спосіб, і я вдався до нього — відповів їй її власними словами.
— Я не намагаюся до тебе підлеститися, сестричко. Бо не витрачаю лестощів на таких жінок, як ти. А приберігаю їх для тих, хто може оцінити це належним чином. Усе, що мені від тебе потрібно, — твоя історія. Я й сам уплутався в цю справу, тому, гадаю, маю повне право дізнатися дещо про неї, надто якщо вже я витягнув тебе з халепи. Тож годі кирпу гнути, припини розігрувати драму та розкажи, що знаєш.
Блонді розвернулася спиною до каміна.
— Нічого я тобі не розповідатиму, — відказала вона.
Я підвівся на ноги.
— Гаразд, — сказав я. — Тоді геть звідси... ну ж бо... забирайся звідси під три чорти... геть!
Вона підвелася. Її обличчя було здивоване, а очі широко розплющені.
— Якщо ти негайно звідси не заберешся, я викличу копів і передам тебе їм. Ти ж бо й сама можеш здогадатися, яке буде звинувачення... і я подбаю, щоби тобі це не зійшло з рук.
Блонді побачила, що їй нічим було крити. Її похмуре обличчя проясніло, і вона засміялася. Ця жінка могла мати дуже милий вигляд, коли сміялася.
— Гаразд, любчику, — сказала вона. — Я буду чемною дівчинкою.
— Отак вже краще, — мовив я, повертаючись до каміна, — не треба було чекати, поки я візьму тебе за барки.
Вона налила собі ще скотчу. Той трунок, безсумнівно, припав пані до смаку.
— Авжеж, любчику, — сказала Блонді, наче медом помастила. — Ти — ґазда в хаті.
— До речі, здається, я вже казав тобі, що ті твої «любчикання» вже сидять у мене в печінках. Ти ж бо зараз не на роботі.
Вона підійшла та обвила мою шию руками.
— А могла би бути, — промовила жінка, беручись на хитрощі та демонструючи неабиякі акторські здібності.
Мене це лише знервувало. Я не надто лагідно звільнився від рук Блонді та штовхнув її у фотель.
— Вгамуйся, — сказав я. — Мені вже давно хочеться спати. Година пізня.
Якусь мить скидалося на те, що Блонді знову розлютиться, та, схоже, вона подумала і вирішила, що краще обійтися без цього.
— То що за історія за усім цим стоїть? — запитав я.
Вона знизала плечима.
— Гадаю, Ерл трохи втомився від мого товариства. Це було щось на кшталт натяку. У такий спосіб той хлопець зазвичай дає дівчині зрозуміти, що їй уже час вшиватися.
Що ж, правдоподібно, та не зовсім. То була одна з тих мудрованих відповідей, що наполовину складаються з правди, а наполовину — з брехні. Якщо я збирався дізнатися від цієї жінки бодай щось, то мав провадити розмову з нею вкрай обачно.
— То ті троє бандюків працюють на Каца?
Вона кивнула.
— Саме так.
— І що вони хотіли дізнатися?
Блонді зиркнула на мене. І знову її губи посміхалися, однак очі були підозріливі.
36
«Долоньки» (