Еккі кивнув головою у мій бік.
— Ти що, розповів йому? — запитав він захриплим від хвилювання голосом.
— Мо хоче сказати, що вона трохи підпила.
Запала ніякова мовчанка, а тоді Фленаґан проказав:
— Сподіваюся, ви, хлопці, не надумали ту пані скривдити...
Еккі зник у салоні та всівся на сидіння. За його плечем виднів великий капелюх Блонді. Я відчував, як моєю спиною цебенить піт.
— Ну, ти ж бо знаєш, як воно буває, — провадив я, звертаючись до Фленаґана. — Леді трохи незвикла до нашого пиття, тож дещо перебрала. Оце саме веземо її додому, аби проспалася.
Еккі обернувся до Блонді та обійняв її рукою. Гадаю, він і досі був добряче підхмелений.
Фленаґан обійшов мене та глянув у салон. Еккі кинув на нього швидкий погляд через плече та присунувся ближче до Блонді. Він ефективно затулив її собою від очей полісмена.
А тоді Еккі голосно промовив:
— Гей! Прокидайся, мила. Тут один коп питається про твоє здоров'ячко.
Я зняв капелюха та витер чоло.
Фленаґан підійшов ближче.
— Крихітко, у тебе все гаразд? — гаркнув Еккі.
У тиші, що запала по тому, з автівки долинуло страхітливе сопрано.
— Авжеж, у мене все гаразд. Скажи тому офіцерові, аби вже втихомирився.
І тоді я, нажаханий та зачарований, побачив, як Блонді двічі кивнула головою та трохи змахнула рукою.
Фленаґан відступив від автівки, задоволений побачененим і почутим, та зробив висновок:
— Схоже, та пані п'яна як чіп. Відвезіть її додому, хлопці, то буде найкраще.
Я тицьнув гроші у долоню старому заправнику та всівся за кермо.
— Якось ще побачимося, — гукнув офіцерові та перемкнув передачу. Автівка зірвалася з місця і швидко помчала геть від заправної станції, залишаючи Фленаґана стояти та чухати макітру, дивлячись нам услід.
— Тепер цю пані вже не назвеш гарячою, — ледь чутно проказав Еккі. — Я коло неї замало не замерз на смерть.
— Заради всього святого, сиди тихенько, п'янице проклятий.
Решту шляху ми проїхали мовчки. Коли ж дісталися будинку, в якому жила Блонді, надворі задощило. З неба сіялися великі, завбільшки з нікель[56], краплини та розбивалися бризками, сягнувши вулиць. То була єдина полегша, що трапилася нам за усю цю поїздку. Такий сильний дощ, як оце періщив зараз, здатен вмить очистити вулиці від людей.
Я розчахнув дверцята автівки та вийшов, кинувши на ходу:
— Зачекай, поки відчиню вхідні двері.
— Авжеж, залишай мене наодинці з трупом, коли тобі завгодно, — відказав Еккі.
Я підійшов до вхідних дверей. У тьмяному світлі міг розрізнити лише полиск мосяжної таблички. Подумав собі, що тепер у ній більше потреби не буде. Я мав хіба що туманне уявлення про те, як потрапити всередину, одначе варто було взятися за клямку — і двері відчинилися. Я постояв, вагаючись, на порозі, а тоді ступив досередини. Швидко збіг нагору до квартири Блонді. У спальні не було нікого, і світло у ній не світилося.
Тоді я спустився сходами та гукнув до Еккі.
— Усе гаразд. Виносьмо її.
— Ти бери тіло зі свого боку, а я візьму зі свого, — озвався Еккі.
Ми узяли Блонді попід руки та хутко перебігли хідником до будинку. Нагору сходами я мусив тягти її самотужки, адже сходовий прогін був завузький, аби пересуватися ним утрьох. Сказати направду, я надзвичайно тішився, коли, зрештою, дістався її спальні.
— Поклади її у фотель, — сказав Еккі за моєю спиною. — Так вона сидітиме більш природно.
А тоді двері ванної кімнати відчинилися, й до спальні прослизнув Кац. Він кинув на мене один-єдиний погляд і потягнувся за пістолетом.
Розділ вісімнадцятий
Якщо ви перебуваєте у невеличкій кімнаті і якийсь тип збирається наставити на вас пістолета та почати з нього смалити, то, крім промовляння молитов, ви можете зробити лише одну річ.
І я зробив найкраще, що було мені до снаги, зважаючи на обставини, — кинувся через всю кімнату та поваливсь усією своєю вагою на Каца. Він спробував було підняти ногу та вдарити мене, проте було вже запізно. Від поштовху пістолет вилетів з його руки та впав кудись на підлогу. Я подумав, що Еккі матиме достатньо тямки, аби його підібрати.
Мене неабияк здивувала та сила, з якою Кац обхопив мене руками. На перший погляд він справляв враження сухорлявого бовдура, проте, як на свою статуру, був нівроку міцний. Перш ніж я встиг ухопити його як слід, бандит так відштовхнув мене від себе, що я поточився та впав просто на Блонді. Тієї миті я був надто приголомшений, аби дуже перейматися цим зіткненням, а коли спробував підвестися, Кац обхопив мене за шию ногами, неначе ножицями. Та я знав усе про цей прийом і, знявши з його ноги туфлю, так викрутив опоненту великий палець на нозі, що Кац врешті-решт таки послабив свою хватку.
— Заціди йому! — волав Еккі з порога. — Дай йому чортів, друже!
Мені вже вдалося звільнитися від його хватки, та щойно намірився стрибнути на Каца, як дістав від нього сильного удару ногою в обличчя. Моє щастя, що вдарив він мене ногою без туфлі, інакше я побачив би чимало яскравих вогників.
Хай там як, а я повалився на спину, і це дало Кацові час, аби підвестися з ліжка. Тоді я знову кинувся на нього. Зараз я згадував Марді, тому щосили ударив тому типові туди, де йому боліло би найбільше. І йому заболіло. Кац гепнувся на ліжко, його очі заскліли. Я взяв його за довге волосся та затопив негіднику в щелепу, просто щоби бути певним. Він згас, неначе світло.
Я стояв над ним і дмухав на суглоби своїх пальців.
— А я ж оце лише почав діставати від того втіху, — сказав Еккі. — Дарма ти його так швидко вирубав.
Я обійшов ліжко та підняв Блонді з підлоги. З неї злетів капелюх; обличчя жінки ще й досі мало той самий жорсткий та підозріливий вираз. Я посадив її в один із фотелів і подбав, аби покійниця не впала, похилившись уперед.
Еккі притулився до одвірка, спостерігаючи за моїми діями.
— Оце так-так! Таж це — неначе сцена з якогось фільму жахів, — сказав він, киваючи головою спочатку на Каца, який без тями розпластався на ліжку, а тоді — на Блонді.
— Маю якось схилити цього типа до розмови, — відповів я. — Допоможи-но мені, Мо; спершу прив'яжімо його, якщо, бува, він захоче завдати нам клопотів.
Обличчя Еккі прояснішало.
— То ти збираєшся вибити з нього правду? — запитав колега.
— Еге ж. І збираюся вибивати її з нього доти, доки виведу його на чисту воду.
Еккі почухав голову й промовив:
— Ти, звісно, доскочиш халепи. Цей тип — чи не найбільший місцевий поганець. Він, певна річ, утне щось таке, що може вилізти тобі боком.
Я не завдав собі клопоту відповідати на цю заувагу. Було цілком зрозуміло, що вже вельми скоро навколо усієї цієї справи здійметься галас, та оскільки причиною цього галасу стане не хто інший, як я, мені було байдуже. Я обшукав Кацові кишені. І першим, на що натрапив, був згорток грошей. Мені не було потреби їх рахувати. Я знав, що це ті самі п'ять тисяч доларів, котрі Блонді поцупила в мене. Я показав той згорток Еккі, промовляючи:
— Ось і причина, чому він був тут. Просто набивав кишені, боягузливий нікчема.
— Залишиш їх собі?
Я заперечно похитав головою.
— Волію не ризикувати. Залишу їх там, де знайшов. Якщо мене розшукують копи, то ці гроші можуть стати для них чудовою зачіпкою, аби повісити усю цю справу на мене.
— Бачу, ти все продумав, еге ж? — сказав Еккі, захоплено поглянувши на мене. Зараз він вже був майже тверезий. Його сп'яніння минало, хоча й поволі.
— Іди до ванної кімнати та принеси кілька рушників. Я хочу зв'язати цього типа.
За мить Еккі повернувся з двома рушниками, промовляючи:
— А гарна ж у неї хата, скажи?
Я лише пробурчав собі під носа та забрав у нього рушники. Тоді порвав їх повздовж і скрутив ними Кацові руки. Еккі сперся на бильце ліжка та спостерігав. Я розумів, що колезі страшно, та він нічого не казав, а просто стояв і дивився. Я знав, про що він зараз міркує, — коли нам це не минеться, то потрапимо у велику халепу. Тож дійшов висновку, що з його боку було надзвичайно шляхетно пристати у цій справі на мій бік.