Я взяв таксі та поїхав до Генка. Але й там Еккі не було. Та хлопці припускали, що він має там з'явитися, тож я вирішив провести трохи часу, вправляючись в ударах за одним з більярдних столів.
Ніколи до пуття не вмів грати у більярд, але ця гра була мені цікава, тож щоразу опиняючись коло більярдного столу, я просто мусив поганяти кулі. Я так захопився, відпрацьовуючи гарматний удар, який, здається, вже почав мені вдаватися, що геть утратив лік часу. Зрештою, розбивши комбінацію куль, я вирішив, що краще наразі розминуся з Еккі, ніж чекатиму далі, та й подався до виходу. Та ледве я зробив рух до дверей, як до більярдної увійшов якийсь високий, худорлявий, схожий на бовдура тип, вбраний, неначе пародія на представника верхівки суспільства. Він став на порозі, дивлячись на мене.
— Може, зіграємо партію та поставимо долар на кін, аби цікавіше було?
Мені вже доводилося зустрічати таких бовдурів. На вигляд вони видаються такими безнадійно нетямущими, що вам аж соромно брати їхні гроші, та варто лишень їм підняти ставки до двадцяти п'яти баксів — і вони виявляють такий хист до гри, що ви очам своїм не вірите — так ті більярдні кулі літають столом.
Я поклав кий на стіл і похитав головою.
— Та я вже награвся, — сказав йому. — А ти, як хочеш, то ходи повправляйся.
Він узявся за кий та почав заганяти у лузи червоні кулі. Я очікував, що цей тип достобіса хибитиме, аж ні! Він продемонстрував напрочуд гарну гру — власне, одну з найкращих і найбільш вправних з усіх, які мені випадало бачити. Незнайомець хвацько заганяв кулі у лузи. Вони влучали у ціль під усіма можливими кутами, а я лише діставав ті кулі та котив їх столом назад до нього. Він так закручував удари, що кулі кружляли столом, а насамкінець завдав просто дивовижного удару, яким загнав у лузу три кулі нараз.
— Бачу, ти колись нівроку тренувався, — сказав я, думаючи, як мені пощастило, що я не став грати з цим хлопцем.
Він нахилився над столом, аби видобути кулю з лузи, і пола його піджака задерлася над стегном. Я побачив руків'я пістолета, що стирчало з кишені його штанів.
— Хто, я? Та я всього лише простий сіромаха, — відказав він. — Просто полюбляю при нагоді поганяти кулі.
Я уважніше поглянув на цього хлопця. Він і досі скидався на бовдура, але це враження було оманливе. Його видавали очі, надто коли придивитися зблизька. Цей тип був бандитом. Він мав відвислу губу, і вона надавала йому м'якого та безвольного вигляду, та очі його були підозріливі й жорсткі.
Він швидко помітив мою цікавість і, притулившись до столу, заходився чистити нігті кишеньковим ножем.
— Я тебе раніше тут не бачив? — промовив чоловік. Його голос злегка підвищився, надаючи сказаному запитального тону.
Я похитав головою.
— Просто шукав свого приятеля, то й зайшов сюди, — сказав я йому. Мені кортіло дізнатися, що ж це за один, тож я подумав, що невеличка розмова аж ніяк не змарнує мого часу.
— А таки, гадаю, твоє обличчя я вже колись бачив, — сказав незнайомець, не підводячи погляду.
— Справді? Що ж, може, десь та й бачив.
— Ти, часом, не Мейсон, отой новинар?
— Авжеж, — сказав я. — Можливо, ти просто бачив десь мою світлину.
— Атож. — Він склав кишенькового ножа та засунув його до кишені. — Еге ж, мабуть, так воно й було. — Він зміряв мене довгим, жорстким поглядом, а тоді, кинувши кий на стіл, вийшов на вулицю.
Я задумливо спостерігав за тим, як він йде геть, і ніяк не міг скласти про того типа якоїсь певної думки. Тоді я підійшов до шинквасу, за яким стояв Генк і саме натирав склянки до блиску. Генк був здоровань з кучерявим рудим волоссям і величезними долонями та руками.
— Що то був за один, отой бовдур? — запитав я, кивнувши в бік дверей.
— Уявлення не маю, — відказав Генк. — Що питимете?
— Ти вже бачив його раніше?
— Не пригадую.
І саме в цю мить увійшов Еккі. Помітивши мене, він вишкірився в усмішці.
— Якого це біса ти тут робиш? — запитав він, спираючись усією своєю вагою на шинквас. — Два житніх віскі з імбирною газованкою, — сказав він Генкові.
— Хотів оце з тобою зустрітися, — мовив я, — то й зазирнув сюди. Подумав — ану як ти тут.
Генк поставив перед нами житнє віскі та радісно всміхнувся до Еккі.
— Як ваші справи, містере? — запитав він.
Еккі нахилився вперед і поплескав Генка по руці.
— Мої справи? О, пречудово, ліпше й бути не може.
Скидалося на те, що ці двоє добре знають одне одного, тож я спробував запитати знову:
— Той хлопець, який грав он за тим столом — хто то був?
Генк умить припинив усміхатися. Його маленькі очиці забігали, неначе краплі ртуті.
— Кажу ж, я його не знаю, — відповів він мені.
Еккі поглянув на мене, тоді — на Генка. Еккі був тямущий парубок. Він без жодного слова зрозумів, про що йдеться.
— Можеш йому сказати, Генку... оцей хлопець — мій приятель, — промовив він.
— Кажу вам, я не знаю, — Генк починав сердитися. — Панове, я не можу марнувати на вас увесь свій час, — відказав бармен і відійшов на дальній край шинквасу, де заходився полірувати склянки до блиску.
Еккі задумливо поглянув йому вслід і налив собі ще одну порцію житнього.
— Що відбувається? — запитав він.
Я знизав плечима.
— Можливо, нічого, а втім, хтозна. Я саме ганяв кулі, аж тут раптом приходить якийсь парубок і пропонує мені зіграти з ним партію. Я йому відмовив. А потім, коли він демонстрував свої вміння, я помітив у його кишені пістолета. Відтак він запитав, чи я, бува, не Мейсон, а тоді втупився у мене таким жорстким поглядом і подався геть. І от мені просто закортіло дізнатися, хто ж то він такий. Оцей гевал за шинквасом явно його знає, та казати чомусь затявся.
Еккі спохмурнів.
— Який той парубок був із себе?
— Високий, худорлявий тип. Мав відвислу губу та холодні, жорсткі очі. З вигляду скидався на звичайнісінького бовдура, проте, гадаю, насправді то був бандит.
Очі Еккі примружилися.
— Цей хлопака знав, як давати раду з києм?
— Ще б пак, я такого вправного гравця ще зроду-віку не бачив.
— То був Ерл Кац, — проказав Еккі. — Оце тобі й маєш!
Я лише похитав головою.
— Це ім'я нічого мені не каже.
— Авжеж, звідки тобі його знати. Він ще той поганець. Справжній горлоріз. Один зі стрільців Лу Спенсера.
Я поставив свою склянку. Її денце лунко цокнуло об шинквас.
— Лу Спенсера? — запитав я.
— Еге ж... — кивнув Еккі. — Здається мені, що вони вже за тобою стежать.
— А з якого це дива Генка дрижаки б'ють від отакого бовдура? — запитав я.
— Кац — бовдур? — Еккі похитав своєю круглою головою. — Е, ні, друже. Ти геть зсунувся з глузду, якщо маєш його за бовдура. Той тип — смертоносний, наче гримуча змія. Навіть не думай з ним зачіпатися. Таж від того горлоріза жижки тремтять і в Генка, і в решти людей, які про нього знають.
Я сьорбнув ще трохи житнього.
— Ну, то я тобі так скажу — той тип аж ніяк не нажене на мене дрижаків, — мовив я стиха.
Еккі знизав плечима.
— Зачекай-но, поки дізнаєшся, який він є, той Кац, — сказав він.
Я швидко роззирнувся приміщенням, але більярдна й досі була порожня, якщо не рахувати Генка, який тримався від нас осторонь. Притишивши голос, я промовив до Еккі:
— Оце сьогодні вдосвіта мав я одну невеличку пригоду. До мене завітала якась пані та вкрала певну суму грошей.
З усього було видно, що Еккі це зацікавило.
— Тобто ти хочеш сказати, що вона отак просто, з доброго дива, прийшла до тебе додому та забрала в тебе паку грошенят, чи як?
— Я саме був у душі, а вона тим часом увійшла до квартири, потягнула добрячий шмат мого комірного та вшилася так швидко, що я її навіть не побачив. Її помітив один тип, який живе навпроти мене. Я думаю, та жінка пов'язана з усією цією справою, і хочу дізнатися, чи ти, бува, не знаєш, хто вона така?