© «Всесвіт», 1994. № 10, с. 183–192
© Микола Сікорський,[1] 1994, переклад українською мовою.
Перекладено за виданням: The Great SF Stories 15 (1953) edited by Isaac Asimov and Martin H. Greenberg. Daw Books, Inc. 1986
Філіп К. Дік. Ошуканець
— Найближчими днями хочу взяти відпустку, — сказав за сніданком Спенс Олгем.
Він поглянув на свою дружину.
— Гадаю, я заслужив відпочинок. Десять років — це тривалий час.
— А проектні розробки?
— Війну виграють і без мене. Тепер наша глиняна куля вже не під такою загрозою.
Олгем сів за стіл і закурив сигарету.
— Телетайпи подають оперативні повідомлення так, що, здається, інопланетяни ось-ось подолають нас. Знаєш, чого мені хочеться, коли піду у відпустку? Я хотів би походити по тих схилах за містечком, де ми тоді були. Пам’ятаєш? Я наткнувся на дуб-отруйник, а ти мало не наступила на гадюку.
— Саттонський ліс?
Мері почала прибирати зі столу.
— Той ліс горів кілька тижнів тому. Я думала, ти знаєш. Начебто від блискавки.
Олгем відхилився.
— Невже ніхто не спробував з’ясувати причину? — Він скривився. — Нікому це не потрібно. Вони здатні думати тільки про війну.
Він стиснув зуби, і вся картина постала в його уяві: інопланетяни, війна, схожі на голки космічні кораблі.
— А як ми можемо думати про щось інше?
Олгем кивнув головою. Цілком слушно, вона мала рацію. Невеликі темні кораблі з Альфи Центаври легко переганяли крейсери землян, наче безпорадних черепах. На всьому просторі, аж до Метрополії, бої закінчувалися поразкою землян.
Так тривало до тих пір, поки в лабораторіях Вестінгауза була розроблена пухирчаста захисна система. Розгорнута навколо найбільших міст Землі і зрештою всієї планети, вона стала першим ефективним заслоном, першим дійовим засобом спинити інопланетян, як називали їх телетайпи.
Але виграти війну — то була важча справа. Кожна лабораторія, кожна проектна група працювали і вдень і вночі, безперервно, щоб винайти дещо інше: зброю для переможної битви. Наприклад, його проект. День у день, з року в рік. Олгем підвівся і погасив сигарету.
— Як Дамоклів меч. Він завжди висить над нами. Я стомився. Єдине, що мені треба, — це тривалий відпочинок. Та, певно, спочити прагнуть усі.
Він дістав із стінної шафи куртку і вийшов на криту веранду. З хвилини на хвилину міг з’явитися модуль, — маленька швидкісна розвозка, яка підкине його до проектного комплексу.
— Сподіваюсь, Нельсон не запізниться.
Він подивився на годинник.
— Вже майже сьома.
— Ось і твоя розвозка, — сказала Мері, дивлячись між рядами будинків. Сонце світило за дахами, вилискуючи на масивних свинцевих пластинах. Навкруги було тихо, лиш де-не-де виднівся перехожий.
— Ну, побачимось. Постарайся не засиджуватися в лабораторії, Спенсе.
Олгем відчинив дверцята і зайшов усередину. Відкинувшись на кріслі, він зітхнув. Разом із Нельсоном був ще один чолов’яга, старший за віком.
— Ну то як там? — спитав Олгем, коли модуль рушив із місця.
— Все як звичайно, — відповів Нельсон. — Кілька кораблів інопланетян завдали удару; наші із стратегічних міркувань залишили ще один астероїд.
— Зміни настануть, коли проектні розробки ввійдуть у завершальну стадію. Можливо, виною телетайпна пропаганда, але протягом останнього місяця я занадто втомився від усього цього. Все виглядає дуже похмуро і страшно, життя стає безбарвним.
— Ви вважаєте, що війна ведеться даремно? — раптом спитав літній чоловік. — Адже ви самі є її невід’ємною частиною.
— Це майор Пітерс, — сказав Нельсон. Олгем і Пітерс потисли руки.
Олгем придивився до незнайомця.
— Які справи привели вас сюди спозаранку? — запитав він. — Не пригадую, щоб я раніше бачив вас на комплексі.
— Ні, я не працюю там, — відповів Пітерс, — але я трохи обізнаний із тим, чим ви займаєтесь. Моя робота полягає зовсім в іншому.
Він перезирнувся з Нельсоном. Олгем помітив це і насупився. Модуль, минаючи пустище, набирав швидкість, прямуючи до споруд комплексу.
— Чим ви займаєтесь? — спитав Олгем. — Чи, може, про це заборонено говорити?
— Я представник урядової установи, — відповів Пітерс. — Працюю в службі безпеки Федеральної адміністрації.
— Справді? — підняв брови Олгем. — Невже сюди пробралися ворожі агенти?
— Власне кажучи, я тут, щоб поговорити з вами, містере Олгем.
Олгем був здивований. Він замислився над словами Пітерса, але нічого не міг зрозуміти.
— Поговорити зі мною? Про що?
1
Сікорський Микола Вікторович (1958 p.). Закінчив факультет романо-германської філології та юридичний факультет Київського державного університету ім Т. Г. Шевченка. Навчався і працював у Великобританії. Працює завідуючим сектором Договірно-правового управління Торгово-промислової палати України. Перекладає з англійської. Перекладацький дебют.