— Піду подивлюсь.
Пітерс пройшов повз Олгема. Олгем бачив, як він спускався вниз, підійшов до молодиків. Інші пішли за ним, щоб роздивитися.
— Щось схоже на тіло, — сказав Пітерс. — Дивіться!
Олгем наблизився разом з усіма. Вони стояли колом і дивились на те, що лежало.
На землі,скорчене і скоцюрблене, лежало дивне тіло. Здавалось, воно було схоже на людське; хіба що було якось скорчене, руки і ноги розкинуті в різні напрямки. Рот був відкритий, в очах скляний погляд.
— Схоже на машину, в якої скінчився завод, — пробурмотів Пітерс.
Олгем знесилено усміхнувся.
— Ну, що? — спитав він.
Пітерс обернувся до нього.
— Не можу повірити. Ви весь цей час казали правду.
— Робот ніколи не вселявся в мене, — сказав Олгем. Він витяг сигарету і закурив — Він розбився разом із кораблем. Ви надто були зайняті війною, щоб подумати, чому раптом далекий ліс спалахнув і загорівся. Тепер ви це знаєте.
Він стояв і курив, дивлячись на команду. Вони витягали останки з-поміж уламків корабля. Тіло заклякло, руки і ноги задерев’яніли.
— Тепер ви знайдете бомбу, — сказав Олгем.
Вони поклали тіло на землю. Пітерс нахилився.
— Здається, я бачу її край.
Він простягнув руку і торкнув тіло.
Груди мерця були роздерті. У рваній рані блищало щось металеве. Присутні мовчки вглядались у метал.
— Вона б знищила всіх нас, якби він був живий, — сказав Пітерс. — Оця металева штука, що у нього всередині.
Запанувала тиша.
— Ми ваші боржники, — звернувся Пітерс до Олгема. — Для вас це було кошмаром. Якби вам не пощастило втекти, ми б могли…
Він затнувся.
Олгем загасив сигарету.
— Звичайно, я знав, що робот не вселявся в мене. Але я ні в який спосіб не міг цього довести. Інколи неможливо одразу щось підтвердити. В цьому полягала вся проблема. Я ніяк не міг довести, що я — це я.
— Ну, а щодо відпустки? — запитав Пітерс. — Гадаю, ми могли б надати вам місячний відпочинок. Можете спокійно відпочивати.
— У мене є бажання піти зараз додому, — відповів Олгем.
— Будь ласка, йдіть, — погодився Пітерс. — Як забажаєте.
Нельсон присів навпочіпки біля тіла. Він потягнувся до металу, що стирчав із грудей.
— Не торкай, — гукнув Олгем. — Вона ще може вибухнути. Краще потім ми доручимо це групі підривників.
Нельсон нічого не відповів. Раптом він схопив рукою те, що сиділо в грудях мертвого тіла, і потягнув на себе.
— Що ти робиш? — закричав Олгем.
Нельсон підвівся. В руці він тримав якусь металеву річ. Його обличчя сполотніло від жаху. Це був металевий ніж, закривавлений голкоподібний ніж інопланетян.
— Ось чим його вбили, — прошепотів Нельсон. — Мого друга вбили ось цим.
Він зиркнув на Олгема.
— Ти вбив його цим ножем і покинув біля корабля.
Олгем тремтів. Зуби його цокотіли. Він дивився на ніж і на тіло.
— Це не може бути Олгем, — приголомшено сказав він. У нього в голові запаморочилось, все пішло шкеребеть. — Невже я помилився?
Він змовк.
— Але, якщо це Олгем, тоді я…
Він не скінчив речення, тільки першу фразу. Вибух було видно звідусіль, аж до Альфи Центавра.
Оповідання «Ошуканець» уперше опубліковано 1953 р.
© Микола Сікорський, 1994, переклад українською мовою. Всесвіт — 1994. — №10.
Перекладено за виданням: The Great SF Stories 15 (1953) edited by Isaac Asimov and Martin H. Greenberg. Daw Books, Inc. 1986