— Але ж ти їх хоча б готуєш, правда?
— Бляха-муха! Звісно, я їх готую, — обурено відказав Ерік. — За кого ти мене маєш?
— І це все, чим ти харчуєшся?
— Ні. Ще я краду. З крамниць. Це так просто. Я навіть краду те, що не можу з’їсти, просто так, заради розваги. Наприклад, тампони й мішки для сміття, півкілограмові упаковки чіпсів і сотні соломинок для коктейлів, набори з дванадцяти різнокольорових свічок для тортів і рамки для фотографій, чохли для керма із шкірозамінника й вішаки для рушників, пом’якшувачі для тканин і кондиціонери повітря подвійної дії, що дозволяють позбутися стійких кухонних запахів, милі коробочки для всіляких дрібниць і блоки касет, кришки для бензобаків із замками й засоби для чищення платівок, телефонні довідники, журнали про схуднення, прихватки, пачки етикеток, накладні вії, косметичні набори, антинікотинову суміш, іграшкові наручні годинники…
— Невже ти не любиш чіпси? — перебив його я.
— Га? — спантеличено перепитав Ерік.
— Ти сказав про півкілограмові упаковки чіпсів як про щось неїстівне.
— Заради Бога, Френку, а ти сам зміг би впихнути в себе півкіло чіпсів?
— Ну а як ти загалом? — швидко запитав я. — Я про те, що тобі ж, певно, доводиться спати на землі. Ти часом не застудився?
— А я не сплю.
— Не спиш?
— Звісно, ні. У людини немає потреби спати. Вони це кажуть лише для того, щоб тримати тебе під контролем. Ти не мусиш спати; тебе просто привчають це робити з самого дитинства. Якщо ж ти поставиш собі на меті цього позбутися, то доволі легко впораєшся. Я поборов звичку спати. Тепер я взагалі не сплю. Так набагато простіше лишатися насторожі й не дозволяти їм до тебе підкрастись. До того ж можна продовжувати рухатись далі. Тебе ніщо не спиняє. Ти сунеш уперед, як корабель.
— Як корабель? — тепер уже він збив мене з пантелику.
— Френку, припини все за мною повторювати.
Я почув, як Ерік закинув в автомат іще кілька монет.
— Я навчу тебе не спати, коли повернусь.
— Дякую. Коли ти розраховуєш дістатися сюди?
— Рано чи пізно. Ха-ха-ха-ха-ха!
— Послухай, Еріку, але навіщо ти їси собак, якщо можеш стільки всього вкрасти?
— Ідіоте, я ж уже сказав тобі, що все це лайно неїстівне.
— Але чому б натомість не красти щось їстівне й не чіпати собак? — запропонував я і одразу ж зрозумів, що це була погана ідея, оскільки й сам зауважив, що під кінець речення тон мого голосу дедалі підвищувався, а це завжди вказувало на те, що я починаю молоти цілковиті нісенітниці.
— Ти що — здурів? — закричав Ерік. — Що з тобою? Що ти мелеш? Це ж собаки, хіба ні? Я ж не вбиваю котів, польових мишей чи золотих рибок? Я говорю тобі про собак, дебіле ти кінчений! Собак!
— Не треба на мене кричати, — спокійним тоном відказав я, попри те що вже й сам починав злитися. — Я просто поцікавився, навіщо ти витрачаєш стільки часу на те, щоб украсти щось неїстівне, а потім ще більше часу — щоб викрасти собаку, якщо можна було б, так би мовити, красти і їсти водночас.
— «Так би мовити»? «Так би мовити»? Що ти, нахрін, верзеш? — закричав своїм здавленим хрипким контральто Ерік.
— Ой, тільки не починай горлопанити, — простогнав я, заплющивши очі й провівши долонею вільної руки по лобі й волоссю на голові.
— Хочу й буду! — крикнув Ерік. — Як думаєш, заради чого я все це роблю? Га? Як думаєш, якого біса я все це роблю? Це ж собаки, гівнюче ти безголовий! Невже в тебе геть мізків не лишилось? Френкі, що трапилося з твоїми мізками? Язика проковтнув? Га? Язика проковтнув?
— Тільки не треба трощити… — сказав я навіть уже не в слухавку.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-р-р-р-г-г-г-х-х-х! Б-л-л-л-я-а-а-а-а-р-р-р-г-г-г-р-р-л-л-л-я-у-у-у-у-у-у-у-р-р-г-г-х-х!
Мені було чути, як Ерік плювався й давився, а тоді почав колошматити слухавкою по всіх частинах будки. Я зітхнув і задумливо натиснув на важіль. Щось мені ніяк не вдається нормально поспілкуватись із ним по телефону.
Я рушив до своєї кімнати, намагаючись забути про брата; мені хотілося лягти спати раніше, щоб вчасно прокинутися й провести церемонію найменування нової рогатки. Щойно я залагоджу це, можна буде подумати, як ліпше поводитися під час розмов з Еріком.