— Доброго ранку, місіс Клемп, — радісно привітався я, заходячи на кухню.
Вона озирнулася й поглянула на мене. Місіс Клемп була страшенно старою й геть крихітною.
— А, це ти? — оглянувши мене з ніг до голови, проказала вона й знову розвернулася до велосипедного кошика, занурила в його глибини обидві руки й дістала звідти довгасті газетні згортки.
Стара прошкандибала до морозилки, здерлася на низенький стілець, що стояв поряд, розгорнула газети, під якими виявились упаковки моїх бургерів із яловичиною, і поклала їх у морозильну камеру, перехилившись через бортик та ледь не повністю опинившись у морозилці. На мить я уявив, наскільки просто було б… але одразу ж затрусив головою, щоб позбутися дурних думок. Усівшись за стіл, я почав спостерігати за її роботою.
— Як ваші справи, місіс Клемп? — запитав я.
— У мене все добре, — похитавши головою, відказала вона, злізла зі стільця, узяла ще кілька заморожених бургерів і понесла їх до морозилки.
Цікаво, що як у неї колись трапиться обмороження? Я був упевнений, що помітив, як на її рідких вусах виблискували крихітні кристалики льоду.
— Треба ж таке! Ви нам сьогодні цілу купу всього привезли! І як це вам вдалося не впасти дорогою з велосипеда?
— Мені? Е, ні. Тобі ніколи не бачити, як я впаду, — знову похитала головою місіс Клемп.
Вона підійшла до раковини, стала навшпиньки, відкрутила кран із гарячою водою, сполоснула руки, витерла їх об свій картатий фартух із синього нейлону та дістала з велосипедного кошика сир.
— Місіс Клемп, чи можу я запропонувати вам чашку чаю або кави?
— За мене не переймайся.
Стара похитала головою в холодильнику, залізши у відділ, розташований під тим, де робиться лід.
— Що ж, як скажете.
Я поспостерігав, як вона ще раз помила руки. Коли місіс Клемп почала відділяти салат латук від шпинату, я підвівся й рушив до своєї кімнати.
Тієї суботи ми обідали, як зазвичай; їли рибу й картоплю з городу. Місіс Клемп традиційно сиділа за столом на моєму місці навпроти батька. Я всівся трохи подалі, спиною до раковини, і складав на тарілці візерунки з риб’ячих кісток, доки батько й місіс Клемп обмінювались украй формальними, ледь не ритуальними люб’язностями. Я склав із кісток мертвої риби скелет людини і скропив його кетчупом, щоб надати йому більш реалістичного вигляду.
— Ще чаю, містере Колдгейм? — запропонувала стара.
— Ні, дякую, місіс Клемп, — відказав батько.
— Френсісе? — звернулась вона до мене.
— Ні, дякую, — відмовився я.
Горошина цілком пасувала замість позеленілого черепа. Я поклав її на місце голови. Батько й місіс Клемп гомоніли собі про те і се.
— Я, звісно, перепрошую, але чула, що позавчора до вас приїздив констебль… — проказала стара й увічливо кашлянула.
— Так і було, — відказав мій батько та запхав собі до рота стільки їжі, щоб іще впродовж хвилини не мати змоги мовити й слова.
Місіс Клемп схилилася над своєю пересоленою рибою й відсьорбнула чаю. Я гмикнув, і тато сердито зиркнув на мене з набитим писком; його щелепи нагадували борців, що зчепилися в поєдинку.
Тему було закрито.
Суботній вечір у «Колдгейм армз»: я, як і завжди, стояв у глибині прокуреного й набитого людьми залу з повним пластиковим келихом лаґера в руці, дещо напруживши ноги й спершись на вкриту шпалерами колону, а Джеймі-карлик сидів у мене на плечах, час від часу ставлячи мені на голову свою пінту міцного, і намагався підтримувати зі мною розмову.
— То як, Френкі, що останнім часом робив?
— Нічого такого. Убив днями кількох кролів, а ще постійно доводилось відповідати на дивні дзвінки від Еріка. Ото й усе. А ти що?
— Та майже нічого. А як це Ерік тобі дзвонить?
— Ти хіба не знав? — поглянув я на нього. Джеймі нахилився й зиркнув на мене. У перевернутому вигляді людські обличчя і справді кумедні. — Він утік.
— Утік?
— Ш-ш. Якщо про це нікому не відомо, то не варто й говорити. Ага. Він вибрався. Дзвонив кілька разів додому — казав, що прямує сюди. Того дня, коли він накивав п’ятами, до нас приходив Діґґз.
— Господи! Він у розшуку?
— Анґус каже, що так. А хіба в новинах про це нічого не було? Я думав, ти вже щось чув.
— Нє-а. Боже мій!.. Думаєш, вони стануть розповідати про це в місті, доки його не впіймали?