Почулися кроки, і праворуч від мене з’явилася тінь. Я озирнувся й побачив Джеймі.
— Ху-х, ху-х, ху-х… — відхекувався він, схопившись однією рукою за сусідню колонку, нахилившись до землі й спершись іншою рукою об коліно; його груди важко здіймались. — Ось… ху-х… ось… ху-х… ось ти… ху-х… де. У-ф-ф-ф-ф-ф-ф-ф…
Він усівся на підвищення, на якому стояли бензоколонки, й утупився поглядом у темне скло контори. Я також сидів напочіпки, спершись спиною об колонку й чекаючи, доки з мене припинить крапати. Я завалився назад і важко опустився на бордюр; затим, похитуючись, підвівся й натягнув штани.
— Навіщо ти це зробив? — усе ще відхекуючись, спитав Джеймі.
Я відмахнувся, намагаючись застібнути ремінь. Мене знову починало нудити від міцного запаху прокуреного після пабу одягу.
— Виб… — я спробував сказати «вибач», але просто зблював.
Антисоціальна частина мого мозку раптом знову подумала про жирну яєчню з беконом — і мій шлунок випустив фонтан. Я зігнувся навпіл, блюючи й відчуваючи, як мої кишки скручуються вузлом; попри мою волю вони поводились, мов живі, — вочевидь, саме так почувається жінка, усередині якої штовхається дитина. Від струменя блювоти дерло в горлі. Якби не Джеймі, я б уже впав. Уклякнувши на місці, мов напіврозкритий складаний ніж, я гучно забризкував заправку. Аби я не зарився носом у бетон, однією рукою Джеймі схопив мене за пояс, а другою підтримував за лоба й щось бурмотів. Нудота не минала, з’явився сильний біль у шлунку; очі сповнилися слізьми, з носа текло, й мені здавалося, що моя голова готова луснути, мов перестиглий помідор. У перервах між спазмами я намагався дихати, випльовуючи згустки блювоти, кашляючи й ригаючи водночас. Я чув, що видаю такі ж страшні звуки, як оскаженілий Ерік по телефону, і сподівався, що ніхто не проходитиме поблизу й не побачить мене в такому негідному й безпорадному стані. Я припинив блювати, відчув себе краще, почав знову, і мені стало в десять разів гірше, ніж було раніше. З допомогою Джеймі я пересунувся вбік і став рачки на відносно чистій ділянці бетону, де бензинові плями здавалися старими. Я закашлявся, кілька разів блювонув і впав Джеймі на руки, підтягнувши коліна до підборіддя, щоб притлумити біль у м’язах живота.
— Краще стало? — поцікавився Джеймі.
Я кивнув і нахилився вперед, сівши на обидві сідниці; поставив п’яти на бетон і опустив голову між колін. Джеймі поплескав мене по спині.
— Друже Френкі, зажди хвилинку.
Через кілька секунд він повернувся з грубими паперовими рушниками; одним із них Джеймі витер мені рота, а іншим — решту обличчя. Й опісля навіть відніс їх до смітника.
І хоча я досі почувався п’яним, у мене болів живіт, а в горлі ніби погризлися їжаки, мені справді стало набагато краще.
— Дякую, — спромігся сказати я і спробував підвестися.
Джеймі мене підтримав.
— Боже мій, Френку, ну ти й напився.
— Ага, — відказав я, витираючи рукавом очі й озираючись, щоб пересвідчитись, що довкола досі ані душі. Я поплескав Джеймі по плечу, і ми рушили в напрямку дороги.
Йдучи порожньою вулицею, я глибоко дихав, а Джеймі підтримував мене під лікоть. Дівчина, очевидно, кудись поділась, однак я анітрохи не жалкував.
— Чому ти тікав?
— Приспічило, — похитав головою я.
— Що? — реготнув Джеймі. — Чому ж ти просто не сказав?
— Бо не міг.
— Тільки через дівку?
— Ні, — відповів я й закашлявся. — Говорити не міг. Перепив.
— Що? — засміявся Джеймі.
Я кивнув.
— Ага.
Він знову розсміявся й похитав головою. Ми рушили далі.
Мати Джеймі ще не спала, а тому пригостила нас чаєм. Це була велика жінка, яку вечорами я завжди бачив у зеленому халаті, якщо ми з її сином зазирали до неї в гості після пабу, а таке траплялося доволі частенько. Я не відчував до неї неприязні, навіть попри те, що вона вдавала, нібито я подобаюсь їй більше, ніж насправді.
— Ох, хлопче, а я бачила тебе й у кращому стані. Ось, сідай і випий чаю. Ах ти ж бідося.
Мене посадили в крісло у вітальні муніципального будинку, а Джеймі пішов вішати наші куртки. Я чув, як він підстрибує в коридорі.
— Дякую вам, — прохрипів я пересохлим горлом.
— Ось так, милий. Хочеш, я ввімкну для тебе обігрівач? Ти часом не змерз?
Я похитав головою, вона усміхнулась, кивнула, поплескала мене по плечі й пішла на кухню. До вітальні зайшов Джеймі й усівся на диван поряд із кріслом. Поглянувши на мене, він вишкірився й похитав головою.