Завершивши прибирання, я кілька разів чхнув, вдихнувши блискучу пилюку, що здійнялася на залитому золотавим світлом горищі. Я знову взявся оглядати полагоджену Фабрику лише тому, що мені подобалося її роздивлятись, копирсатися в ній, торкатися її руками, рухати її маленькі важелі, дверцята й пристрої. Урешті-решт я змусив себе від неї відірватися, вирішивши, що невдовзі мені випаде нагода скористатися нею як слід. Удень я впіймаю нову осу й використаю її завтра вранці. Перед прибуттям Еріка мені кортіло спитати Фабрику ще раз; я хотів краще уявляти собі, що мало трапитися.
Звісно, було дещо ризиковано двічі запитувати в неї про одне й те саме, однак, як на мене, обставини склалися виняткові, та й, зрештою, Фабрика належала мені.
Осу я впіймав без проблем. Вона більш-менш добровільно залізла до ритуальної банки з-під джему, у якій я завжди тримав об’єкти для Фабрики. Поклавши в банку кілька листочків і шматочок апельсинової шкірки, я накрив її кришкою з дірками, залишив у затінку на березі річки й почав будувати дамбу.
Стікаючи потом під променями сонця, я працював аж до раннього вечора, мій батько в цей час фарбував задню частину будинку, а оса, ворушачи вусиками, досліджувала вміст банки.
Коли я вже збудував половину дамби, мені спало на думку (хоча мить була для цього не найвдаліша), що було б весело закласти в неї вибухівку, тож я обладнав водозлив і збігав до сараю по Бойовий Ранець. Принісши ранець до струмка, я обрав найменшу бомбу з електричним детонатором, яку тільки зміг знайти. Я прив’язав її дроти, оголені кінчики яких стирчали з просвердленого в чорному металевому корпусі отвору, до вимикача ліхтарика й поклав вибухівку в два поліетиленові пакети. Заклавши заряд в основу головної дамби, я вивів дроти за греблю й провів їх уздовж загаченої частини струмка майже до того місця, де стояла банка з осою. Аби все виглядало більш-менш природно, я сховав дроти під піском, а тоді продовжив будівництво.
Система дамб вийшла величезною й надзвичайно складною; вона обслуговувала не одне, а цілих два піщаних селища, перше з яких було розташоване між двома верхніми дамбами, а друге — нижче за течією за третьою й, власне, останньою. Я збудував мости, дороги, невеличкий замок із чотирма баштами, а також два тунелі. За кілька хвилин до вечірнього чаювання я розмотав залишки дроту в корпусі ліхтарика й переніс банку з осою на вершечок найближчої дюни.
Звідти мені було видно батька, який досі фарбував лиштви на вікнах вітальні. Я ще пам’ятаю, що колись фасад будинку, його розвернуте до моря обличчя, прикрашали візерунки; навіть тоді вони вже потьмяніли, утім якщо мене не зраджує пам’ять, то була другорядна класика психоделічного мистецтва; величезні вири й мандали, розкидані по фасаду, мов різнокольорові татуювання; вони звивалися довкола вікон і обрамляли двері. Пережитки батькового хіпівського минулого, які тепер обсипалися й зникли, стерті вітрами, морською вологою, дощами й сонячним промінням. Наразі на їх місці можна було розгледіти лише якісь нечіткі обриси, а також кілька чудернацьких кольорових плям, що нагадували облущену шкіру.
Я відкрив корпус ліхтарика, уклав туди циліндричні батарейки, закріпив їх і натиснув кнопку вимикача. Послідовно з імпульсом дев’ятивольтової «крони», примотаної до ліхтарика ізоляційною стрічкою, він скерував напругу по з’єднаних із корпусом бомби дротах, які виходили з отвору для лампочки. Десь усередині бомби розжарилась металева мочалка — спершу ледве-ледве, але згодом яскравіше, — і, щойно вона почала плавитись, біла кристалічна суміш вибухнула, розірвавши металевий корпус, як папір, попри те що я довгенько пітнів із надміцними лещатами, аби бодай трішки його зігнути.
Бам! Стіну головної дамби розірвало на друзки; брудна суміш диму, газу, води й піску злетіла в повітря й забризкала все довкола. Вибух пролунав глухо й потужно, і, сидячи на вершечку дюни, я відчув крізь штани, як за мить до цього рвучко й сильно здригнулася земля.
Грудки здійнятого в повітря піску з плюскотом попадали у воду й засипали дороги та будиночки. Звільнена маса води ринула крізь пробиту вибухом діру в піщаній греблі, підмиваючи краї розколу, і накрила бурою хвилею перше селище, торуючи собі шлях до наступної дамби, підпираючи її стіну, відкочуючись назад, руйнуючи піщані будиночки, завалюючи замок набік і розламуючи його вкриті тріщинами вежі. Опори мосту не витримали, дощечка зісковзнула одним кінцем у воду, дамбу почало заливати, і невдовзі потік, що на ділянці довжиною в добрих п’ятдесят метрів від першої дамби набрав неабияку швидкість і досі продовжував підпирати стіну другої, геть змив її гребінь. Обвалився розтрощений замок.